«Войцек»: опис, аналіз і значення п’єси

«Войцек» ( «Woyzeck») – драма Георга Бюхнера. Розпочата, за припущеннями дослідників, в 1836 році, що залишилася незавершеною (двадцятичотирьохрічний Георг Бюхнер раптово помер в 1837 р), п’єса була знайдена в фрагментарне вигляді серед паперів письменника і надовго залишилася лежати в його архіві. Тільки майже через півстоліття існуючі три варіанти начерків до драми були скомпоновані в єдине ціле літератором К.-Е. Францозі, яке випустило в 1879 р в світ перше видання «Войцека». Прем’єра драми відбулася ще через третину століття – в мюнхенському «Резиденц-театрі» (режисер – Є. Кіліан) в 1913 році.

В основі п’єси «Войцек» – реальна історія Лейпцігського цирульника, в минулому солдата, Йоганна Христіана Войцека, який убив з ревнощів свою кохану. Після його страти в 1824 р в газетах Лейпцига розгорнулася дискусія про можливі причини такого злочину, перш за все – про психічне здоров’я вбивці. Спираючись на цей документальний матеріал, Бюхнер створив соціальну драму про маленьку людину, якого виштовхує з життя ворожа йому середу.

Драматург приглушив мотиви хвороби, які могли стати поясненням вбивства. Світ, що оточує армійського цирульника Войцека, представлений в п’єсі не пристосованим для природного, природного людини. І Доктор, і Капітан, і суперник тамбурмажор переконані в своїй перевазі над майже безсловесним солдатом, який готовий на все, щоб заробити хоч трохи грошей. Насправді саме Войцек з його дивною сприйнятливістю, з його чистою любов’ю до Марії і постійною турботою про їх байстрюка – моральне істота в п’єсі. І доведений він до нестями, майже до безумства зрадою жінки, а всім укладом життя. Вбивство у Бюхнера – результат розпаду особистості, постійно піддається насильству.

У першому своєму творі, історичній драмі «Смерть Дантона» Бюхнер, звернувшись до Великої французької революції, розглядав «диявольський фаталізм історії», підминає під себе окрему особистість і перетворює її на маріонетку, «підвішену на мотузках невідомих сил». «Войцек» як драма маленької людини – закономірний етап творчого шляху драматурга, розмірковує про процес нівелювання особистості.

Творчість Бюхнера – початок реалізму в німецькій літературі, підведення підсумків цілої епохи. На зміну виняткової особистості, що стояла в центрі творів романтиків, в «Войцеку» прийшов простий солдат, бідний, неписьменний і недорікуватий, обтяжений нескінченними обов’язками, замордований повним безправ’ям. Інтерес до теми соціальних низів, жорстка прозаїчність стилю предвосхищали натуралізм як метод відображення дійсності. Задовго до виникнення нової драми рубежу XIX-XX ст. Бюхнер зумів побачити трагічне в повсякденності, в повсякденному перебігу життя.

Неоцінена і незрозуміла в XIX столітті, драма «Войцек» в столітті XX була прочитана як його геніальне передбачення. Рвана стилістика, незакінченість, недомовленість і одночасно напруженість інтонацій, змінюються ритмів сприймалися як передвістя поетики експресіонізму, який народився теж у Німеччині в 1910-х роках. Не випадково саме за цією п’єсою було створено одне з новаторських музичних творів XX століття – експресіоніста опера «Войцек» австрійського композитора Альбана Берга (1921 г.). Протягом XX століття до «Войцеку» постійно звертається німецькомовний театр: спектаклі М. Рейнгардта, В. Лангхоффа, Г. Літцан та інших. У 1947 р за п’єсою був створений німецький фільм режисера Г. Клара. Екзистенційна трагедія людини в «Войцеку» довгий час залишалася чужою російському театру. У сезоні 1996-1997 рр. «Войцек» вперше був представлений на сцені одного з петербурзьких театрів (режисер Ю. Бутусов).

ПОДІЛИТИСЯ: