Твір за оповіданням «Розмазня»

Розповідь А.П. Чехова «розмазня» 1888 року є одним з яскравих портретів, замальовок характеру полохливого, слабкого, нездатного за себе постояти російської людини.

Цей твір є гострою, дуже актуальну, сатиричну, кілька злий соціальну жарт-експеримент.

 Отже, представлені дві дійові особи – господар будинку і гувернантка, яка виховує хазяйських дітей. Гувернантка по імені Юлія Володимирівна приходить за платнею. Боязка і скромна, покірливо, вона зайвий раз боїться і слово сказати проти господаря, господині або їхніх дітей. Тиха і мовчазна, вона лагідно чекає свою зарплату, довірливо і співчутливо чекаючи, коли господар зробить розрахунки.

Оповідач задоволений роботою милою і доброю прислуги, проте, вирішується перевірити на міцність і твердість юну дівчину, що пропрацювала у нього два місяці.

Тут же він починає вираховувати із заявлених за термін служби вісімдесят рублів – двадцять, недораховує дні роботи, вичитує свята, скрупульозно шарудить записами і придумує неіснуючі борги, які вилучає із зарплати, порваний одяг дітлахів, розбита чашка – і ось, від вісімдесяти рублів залишаються жалюгідні одинадцять.

«Але …» – намагається пошепки виникнути Юлія Володимирівна, на що їй тут же відповідає головний герой жорстко і без права заперечити: «У мене тут все записано!»

Однак, з боку працівниці не спостерігається і дещиці обурення, вона не встає на захист своїх власних прав, а лише байдуже відмовчується, мнучи краєчок фартуха.

Гувернантка, на очах якої вже навертаються сльози і слова проти не сміє сказати, зберігає вбивче мовчання, боїться не отримати і цих грошей, покірно терпить знущання, і лише смиренно приймає вищесказане. Кашляє, сякається, здається, ось-ось зайде плачем, однак, тримається до останнього, чим викликає відкрите і бурхливе здивування господаря і роботодавця.

Вимовивши покірно: «Merci» – Юлія Володимирівна, нещасна і обділена, поспішає піти, однак, господар зупиняє її і починає вичитувати.

«Я ж вас обібрав, чорт візьми, пограбував! Я вкрав! Як же можна бути такою розмазнею? »- в серцях вигукує про, і віддає все вісімдесят рублів окладу гувернантку.

Оповідач щиро дивується, обурюється відсутністю реакції дівчини на його протиправні дії. Дівчина лише лагідно і смиренно посміхається, дякує і виходить.

Немає в ній участі за свою частку, долю, в даному випадку, вона навіть не намагається відстояти чесним шляхом зароблені гроші. Ненапорістая, забита, слабка, розмазня – ось вона, головна героїня оповідання.

І адже, це змушує задуматися нас про те, як важливо бути сильним, уміти постояти за себе в цьому жорстокому, часом несправедливому світі, де панує суспільна нерівність і соціальне розшарування. Маленька людина російських класиків не захищений, він беззахисний перед беззаконням, що твориться прямо у нього на очах.

Посилання на основну публікацію