Тема самотності в російській літературі початку XIX століття

У всі часи, багатьох літературних діячів цікавили люди, які жили окремим від суспільства життям, мали власні уявлення про світ, які часто не збігалися з суспільним світоглядом.

Людина, яка має в собі сили протистояти громадській думці, завжди був жаданим прототипом для літературного героя. Образ самотнього відчуженого людини в російській літературі був підданий змінам, які були викликані насамперед різними історичними епохами.

Способи зображення самотності
Для літературного процесу першої половини XIX століття досить характерним є два напрямки зображення самотності літературного героя. Спочатку, ліричні герої – одинаки були бунтарями, які проявляли активну незгоду з закостенілим світоглядом більшості населення.

Їх самотність полягало в тому, що думки не знайшли підтримки в соціумі так і залишалися особистими, людина була своєрідним відлюдником і сприймав це в першу чергу як особисту трагедію. Яскравим прикладом такого літературної течії є Олександр Чацький головний герой комедії «Горе від розуму» .

Чацький був змушений жити в відчуженому для себе світі старих підвалин, його оточувало суспільство, яке не прагнуло змінювати свій звичний і дозвільний спосіб життя. У цьому і виражається самотність Чацького. Літературний герой стикається не тільки з нерозумінням, а й активним протестом проти його особистості. Чацький залишається один на один зі своїми ідеями, так і не досягнувши того, щоб соціум хоч на крихту прислухався його.

Перед героєм постає вибір: або коритися низьким суспільним традиціям, або зберегти власні ідеали і назавжди покинути ненависне йому оточення. Чацький вибирає останнє і залишається вірним самому собі, незважаючи на те, що добровільно прирікає себе на самотність.

Самотність реалізму
З часом самотність літературних героїв набуває більш гостру філософську забарвлення. Літературні твори просякнуті в першу чергу реалізмом. Ліричний герой навіть не усвідомлює своєї самотності, що служить причиною того, що в житті допускає катастрофічні помилки.

Він створює для себе ілюзію, не розуміючи насправді, що є самотнім відлюдником. Письменники зображують особистість, для якої чужі прагнення до особистої свободи. У літературних творах провина за самотність людини покладається в першу чергу на суспільство, яке це спровокувало своїм впливом.

На сторінках російської літератури з’являється ще один герой-одинак Євгеній Онєгін. Не особливо спостережливий читач може посперечатися з самотністю Євгенія Онєгіна.

На перший погляд він був соціально активною особистістю. Вихований за всіма правилами суспільства, Онєгін був бажаним гостем на всіх світських раутах і отримував щире задоволення від своєї дозвільного життя.

Проте кінець роману розставляє всі крапки над «і» : Онєгін робить страхітливої для себе висновок, що все своє життя був “чужий для всіх…» .

Ліричний герой вибрав помилкові методи боротьби з власним самотністю. Йому здавалося, що бали та світські прийоми зможуть хоч якось втамувати духовні шукання Онєгіна. Ця помилка герою обійшлася неймовірно дорого. Адже свободу в перш за все слід було шукати у власній душі.

Посилання на основну публікацію