Тема поета і поезії у творчості Пушкіна

До теми поета і поезії Пушкін звертається, ще будучи ліцеїстом. Цій темі присвячується перше опубліковане вірш «До друга-стихотворцу» (журнал «Вісник Європи»). За переказами вірш присвячується В. Кюхельбекеру. Характер вірша полушутлів, полусерьезен, як багато з того, що створено А. С. Пушкіним на зорі його творчості. А. С. Пушкін намагається відмовити свого друга писати вірші, представляючи ті труднощі, які випадуть на долю поета. Тут згадуються злидні, голод, холодні горища. Але в цьому ж вірші сам А. С. Пушкін не відрікається від шляху поета.
Тема поета і поезії стає однією з найважливіших у творчості А. С. Пушкіна. У другій половині 1820-х – на початку 1830-х рр. він знову і знову звертається до теми особливої ​​долі поета серед людей («Поет», «Поетові», «Поет і натовп»). Вірші об’єднані спільною думкою про те, що поет, будучи земним людиною, містить у собі і іншу природу, яка торжествує в ньому в момент натхнення. Але натовп, легковажна, суєтна, повинна визначати творчість Божого обранця. У нього свій високий, болісно важкий, але прекрасний доля. Про це ж Пушкін розмірковує у своїй повісті «Єгипетські ночі». Поет сам визначає теми своїх творінь, натовп не владна над його натхненням.
У 1836 р, як би підводячи підсумок всьому створеному, Пушкін пише вірш «Пам’ятник». Це глибоко самобутнє оригінальне вірш, який тим не менш пов’язано з існуючою традицією. Про це вже свідчить латинський епіграф до вірша. Вже в перших рядках Пушкінського «Пам’ятника» звучить тема зіставлення Божественної влади поета над серцями і тієї земної влади, яка належить царям. Уособленням царського могутності стає Олександрійський стовп.
Пам’ятник поету возноситься над Олександрійським стовпом. Він свідчить про непереможну пророчою силі, що дає поету і народну любов, і право виголошувати єдину правду:

І довго буду тим люб’язний я народу,
Що почуття добрі я лірою будив,
Що в мій жорстокий вік прославив я свободу
І милість до занепалим закликав.

Заключне чотиривірш «Пам’ятника» є продовженням теми вірша «Пророк» і віршів кінця 1820-х рр. про обраності поета:

«Веленью Божу, про муза, будь слухняна,
Образи не боячись, не вимагаючи вінця,
Хвалу і наклеп приемли байдуже
І не оспорюй дурня.

Посилання на основну публікацію