Що таке епіграф в літературі?

Епіграф – предтекст, цитата, вміщена перед основним текстом художнього твору. Він являє собою, як правило, уривок з деякого твори, створеного раніше і частіше за все іншим автором (бувають, правда, і ситуації, коли як епіграф автор вибирає рядки зі свого власного твору).

Епіграф може бути і репліками «з розмови», «з газет» та інші – словом, з будь-якого текстового простору, вже існуючого до моменту створення нового твору. Його головна роль – створити «діалогове вікно», навести читача на основну думку твору, або підкресливши її, або полемічно загостривши, в будь-якому випадку – задавши лейтмотив сприйняття.

Епіграфи з’явилися, власне, досить давно. Предками їх є цитати з Біблії, якими обов’язково починалася кожна проповідь церковного оратора. Епіграфи, взяті зі Святого Письма або “батьків церкви”, служили як би “рекомендаційними листами” “подавцеві цього”, тобто тексту. Якщо уявити собі передачу книги читачеві як вручення праці першому читачеві, тобто того, кому було адресовано посвячення роботи (такими адресатами були зазвичай люди впливові, меценати, сильні світу цього), то можна, осучаснив процес, уявити собі, що посвята проектується на конверті “рекомендаційного листа”, епіграф знаходить своє місце всередині розкритого конверта, а сама літературна робота як би “додається при сем”.

До основних рис епіграфа – фрагментарність, стислість, афористичність. Бувають і випадки, коли в якості нього поміщається досить велика цитата, але вони порівняно рідкісні.

Діалог між епіграфом і основним текстом твору може розгортатися як на основі взаємного доповнення смислів (О. С. Пушкін, «Євгеній Онєгін»), так і як засіб заперечення або оспорювання інформації або тенденції, позначеної в епіграфі.

Розглядаючи його історію, Кржижановський відзначає популярність епіграф в XVIII в. і спад – з другої половини XIX ст. Однак, втрачаючи роль засобу зв’язку між представниками літературної школи, він не перестає бути засобом діалогу між двома творчими індивідуальностями. Наявність або відсутність епіграфа пов’язано, по-видимому, з бажанням або небажанням автора структурно позначати перекличку свого тексту з чужим. У літературі XX в. епіграф поступово витісняється такими художніми прийомами, як приховане цитування у тексті, приміщення «чужого слова в авторську мову» і подібними до них.

...
ПОДІЛИТИСЯ: