Сентименталізм в літературі

Сентименталізм (від фр. Sentiment – почуття) виник в епоху Просвітництва в Англії в середині XVIII століття в період розкладання феодального абсолютизму, станово-кріпосницьких відносин, зростання буржуазних відносин, а значить, розпочатого звільнення особистості від пут феодально-кріпосницької держави.

Представники сентименталізму.

Англія. Л. Стерн (роман “Сентиментальна подорож по Франції та Італії”), О. Голдсміт (роман “Векфільдський священик”), С. Річардсон (роман “Памела”, або Винагороджена чеснота “, роман” Кларисса Гарлоу “,” Історія сера Чарльза Грандисона “).
Франція. Ж.Ж. Руссо (роман у листах “Юлія, або Нова Елоїза”, “Сповідь”), П.О. Бомарше (комедії “Севільський цирульник”, “Одруження Фігаро”).
Німеччина. І.В. Гете (сентиментальний роман “Страждання молодого Вертера”), А. Лафонтен (сімейні романи).
Сентименталізм висловлював світогляд, психологію, смаки широких верств консервативного дворянства і буржуазії (так званого третього стану), спраглих свободи, природного прояву почуттів, які вимагали рахуватися з людською гідністю.
Риси сентименталізму. Культ почуття, природного почуття, не зіпсованої цивілізацією (Руссо стверджував рішуче перевагу простій, природної, “природного” життя над цивілізацією); заперечення абстрагованості, абстрактності, умовності, сухості класицизму. У порівнянні з класицизмом сентименталізм був більш прогресивним напрямком, бо в ньому були відчутні елементи реалізму, пов’язані із зображенням людських емоцій, переживань, розширенням внутрішнього світу людини. Філософською основою сентименталізму стає сенсуалізм (від лат. Sensus – почуття, відчуття), одним з основоположників якого був англійський філософ Д. Локк, який визнає єдиним джерелом пізнання відчуття, чуттєве сприйняття.
Якщо класицизм стверджував уявлення про ідеальну державу, керованому освіченим монархом, і вимагав підпорядкування державі інтересів особистості, то сентименталізм на перше місце висунув не людину взагалі, а конкретного, приватного людини у всій своєрідності його індивідуальної особистості. При цьому цінність людини обумовлювалася не його високим походженням, що не майновим становищем, що не становою приналежністю, а особистими достоїнствами. Сентименталізм вперше поставив питання про права особистості.
Героями були прості люди – дворяни, ремісники, селяни, які жили головним чином почуттями, пристрастями, серцем. Сентименталізм відкрив багатий духовний світ простолюдина. У деяких творах сентименталізму звучав протест проти соціальної несправедливості, проти приниження “маленької людини”. Сентименталізм в чому надав літературі демократичний характер.
Головне місце відводилося авторської особистості, авторському, суб’єктивним сприйняттям навколишньої дійсності. Автор співчував героям, його завдання – змусити співпереживати, викликати співчуття, сльози розчулення у читачів.
Оскільки сентименталізм проголошував право письменника на прояв у мистецтві своїй авторській індивідуальності, в сентименталізмі виникають жанри, що сприяють вираженню авторського “я”, а значить, використовувалася форма розповіді від першої особи: щоденник, сповідь, автобіографічні мемуари, подорож (подорожні записки, замітки, враження ). У сентименталізмі на зміну поезії і драматургії приходить проза, яка мала у своєму розпорядженні великою можливістю для передачі складного світу душевних переживань людини, у зв’язку з чим виникли нові жанри: сімейний, побутовий і психологічний роман у формі листування, “міщанська драма”, “чутлива” повість, “буржуазна трагедія”, “слізна комедія”; отримали розквіт жанри інтимної, камерної лірики (ідилія, елегія, романс, мадригал, пісня, послання), а також байка.
Допускалося змішання високого й низького, трагічного і комічного, змішування жанрів; закон “трьох єдностей” руйнуємо (наприклад, значно розширювався коло явищ дійсності).
Зображувалася буденна, буденна сімейне життя; основна тематика була любовна; сюжет будувався на основі ситуацій буденного життя приватних осіб; композиція творів сентименталізму була довільною.
Проголошувався культ природи. Пейзаж виступав улюбленим фоном подій; мирна, ідилічна життя людини показувалася на лоні сільської природи, при цьому природа зображувалася в тісному зв’язку з переживаннями героя або самого автора, була співзвучна особистого переживання. Село як осередок природного життя, моральної чистоти різко протиставлялася місту як символу зла, штучного життя, суєти.
Мова творів сентименталізму був простий, ліричний, часом відчутно-піднесений, підкреслено емоційний; використовувалися такі поетичні засоби, як вигуки, звертання, пестливо-зменшувальні суфікси, порівняння, епітети, вигуки; використовувався білий вірш. У творах сентименталізму відбувається подальше зближення літературної мови з живою, розмовною мовою.
Особливості російського сентименталізму. У Росії сентименталізм стверджується в останнє десятиліття XVIII століття і згасає після 1812 року, в період розвитку революційного руху майбутніх декабристів.
Російський сентименталізм ідеалізував патріархальний уклад, життя кріпосного села і критикував буржуазні вдачі.
Особливість російського сентименталізму – дидактична, просвітницька установка на виховання гідного громадянина.
Сентименталізм в Росії представлений двома течіями: Сентиментально-романтичне – Н.М. Карамзін (“Листи російського мандрівника”, повість “Бідна Ліза), М.Н. Муравйов (сентиментальні вірші), І.І. Дмитрієв (байки, ліричні пісні, віршовані казки “Модна дружина”, “прічудніц”), Ф.А. Емін (роман “Листи Ернеста і доравра”), В.І. Лукін (комедія “Мот, любов’ю виправлений”).
Сентиментально-реалістичний – А.Н. Радищев (“Подорож з Петербургу до Москви”).

...
ПОДІЛИТИСЯ: