Сенс роману «Запрошення на страту»

Сенс «Запрошення на страту» в тому, що чисте мистецтво (і, зокрема, література), по суті, вільно від усяких нав’язаних уявлень про нього, воно не повинно служити суспільству, і у нього немає ніякої конкретної мети.

Якщо ж все-таки суспільство намагається «змусити» мистецтво служити його ідеалам та інтересам, творчість, що піддалося цим спробам, втрачає свою сутність, замінюється різними штампами і стереотипами, а це неприпустимо, тому що його не можна нічим обмежувати – у нього немає норм як таких.

Норми – це обмеження, а обмеження – це те, що перетворює справжнє мистецтво в його сурогат.

Стилістика

Стилістично цей роман нагадує майстерний вітраж, що зображає підроблену, немов перекручену кривим дзеркалом, реальність, тонко сплетену з таємничим інобуття. Це інобуття відбивається в гранях кольорових вітражних стекол – (під ними ми маємо на увазі художньо-стилістичні нюанси в романі) – але ось трохи змінюється інтонація в реченні, – по-іншому падає світло на вітраж, і вже перед читачем – знову сумнівна, неприродна , карикатурна реальність.

Так, за допомогою цих нюансів, роман то розширюється до безмежного світу, то звужується до маленького світу. Епітети, метафори, метонімії та інші стилістичні прийоми в романі немов оживають – вони як би ведуть окремі діалоги між собою, сплітаються в мозаїчний візерунок, переливаються, розсипаються на крупиці і знову збираються в єдине ціле.

Така стилістика «Запрошення на страту» – як ми встигли помітити, вона складна.

Критика

Унікальний талант Набокова був відзначений багатьма великими письменниками-сучасниками – такими, як, наприклад, І. А. Бунін і І. А. Купрін. Незважаючи на те, що вони засуджували його творчість за відсутність популярних в той час гостросоціальних повчальних ідей, його художня майстерність вони визнавали. Автори «російського зарубіжжя» – наприклад, Г. В. Адамович, В. Ф. Ходасевич та інші, не могли не помітити настільки незвичайного, оригінального, яскравого явища, як талант В. В. Набокова, і писали статті про його творчість.

Посилання на основну публікацію