✅Роль пейзажу в оповіданні «Любов до життя»

В оповіданні «Любов до життя» Джек Лондон зобразив двох друзів-золотошукачів, які повертаються додому після вдалої вилазки. Вони дуже втомилися і зголодніли, але попереду у них ще багато днів шляху, тому кожен намагається економити сили.

Один з них раптово підвертає ногу, а другий навіть не зупиняється, щоб перевірити стан товариша. Джек Лондон майже не описує своїх героїв. Для подальшого розвитку сюжету їх зовнішність, звички та соціальний статус неважливі.

Має значення тільки те, що кожен з них залишився наодинці з суворою північною природою, опису якої автор присвячує досить багато часу.

Отже, герой оповідання озирається на всі боки та бачить перед собою «коло всесвіту»: безплідну місцевість, освячену похмурим сонцем. Попереду тягнеться тільки страшна і безмежна пустеля без єдиного деревця або куща.

Опис цієї сумної картини змушує читача перейнятися складністю ситуації, в якій опинився герой. Єдине, що його підтримує в перші дні шляху, це спогад про маленьке озеро Тітчіннічілі, в яке впадає струмок з чистою водою. У цьому оазисі є тайник, в якому є все необхідне для виживання.

Протягом усього шляху герой бачить навколо тільки сіре небо без сонця і таку ж сіру землю. І лише перед порятунком цей сумний пейзаж раптово змінюється.

Людина раптом помічає попереду широку повільну річку, а на обрії – блискуче на сонці море.

Цей блискучий орієнтир, немов світло в кінці тунелю, підтримує останні сили людини. Сили природи як ніби намагаються віддячити йому за життєву стійкість і безмежна мужність.

Щедре бабине літо зігріває героя в останні дні шляху, і, врешті-решт, він досягає заповітної мети – китобійного судна, на якому його чекає порятунок.

Посилання на основну публікацію