Риторичне питання. Часто для посилення емоційної сторони мови, тексту автор задається питанням, на який не очікує відповіді (або питання поставлене не конкретному співрозмовникові, або відповісти на поставлене запитання неможливо в принципі).
Риторичне питання завжди підсилює емоційний «відповідь» читача (слухача). Найбільш, мабуть, відомий риторичне питання в російській літературі – слова М.В. Гоголя: “Русь! Куди ж мчиш ти?”
Вигук – особлива постать стилістики мови, що служить для посилення емоційної сторони мови.
Вигук може носити в одних випадках риторичний характер, в інших – мати ознаки гіперболізації (вислів М. В. Гоголя про птаха, що не який зуміє долетіти до середини Дніпра – явна гіпербола).
Афоризмом називається лаконічне, ємне за змістом, короткий вираз будь-якої думки.
Часто в літературний афоризм перетворюються кілька поетичних рядків, ( «Як мало пройдено доріг, як багато зроблено помилок») або прозовий вислів ( «Любіть книгу – джерело знань».
Інверсія, повторення, анафора
Літератори постійно шукають можливість посилити враження читача, слухача від свого творіння. У хід йдуть різні стилістичні, граматичні прийоми, спрямовані на надання слову, тексту додаткової виразності. Одним з таких особливих прийомів є
інверсія – перестановка слів у реченні, свідоме порушення загальноприйнятих правил граматики.
Таким способом створюється химерний, незвичайний склад твори, що надає тексту характерне своєрідність.
Серед інших образотворчих засобів повторення є найбільш знайомим – слова найчастіше повторюються в піснях, в віршованих рядках.
Таким прийомом автор намагається посилити емоційне забарвлення тексту, залучити до повторення підвищена увага.
Анафора створює повторення в тексті, рядки однаково починаються.
Наприклад, у Пушкіна:
Блажен, хто змолоду був молодий,
Блажен, хто вчасно дозрів …
Періодичну перше слово в рядку – анафора.
Крім того, в поетичному творі можуть повторюватися групи слів, або кілька строф.