Пушкін «Моцарт і Сальєрі», сцена 2 – короткий зміст

Моцарт і Сальєрі обідають в трактирі. Моцарт з сумним виглядом розповідає про недавньому дивну подію. До нього в будинок з’явився якийсь одягнений в чорне людина і замовив скласти заупокійний гімн – реквієм. Моцарт гаряче взявся за роботу. Реквієм вийшов прекрасним. Але чорна людина так і не повернувся забрати замовлення. Моцарта тепер томит передчуття, ніби це доля сповістила йому швидку кончину і повеліла скласти реквієм самому собі.

Сальєрі нещиро заспокоює друга, радить йому перечитати для веселощів забавну п’єсу Бомарше про Фігаро. Моцарт неуважно цікавиться: чи правда, що Бомарше когось отруїв? Втім, сам він не вірить це, вважаючи: Бомарше – геній, а «геній і лиходійство – дві речі несумісні».

Коли Моцарт відвертається, Сальєрі кидає отруту в його стакан. Моцарт випиває, йде до фортепіано і грає реквієм – одне з найбільших своїх творів. Вражений цією музикою і своїм вчинком Сальєрі не може втриматися від сліз.

Відчувши нездужання, Моцарт йде. Злочинець Сальєрі залишається один. Заздрість і тепер не перестає мучити його. Він розмірковує над словами одного: геній несумісний зі злодійством. Виходить: він – не геній! Сальєрі відчайдушно не хоче вірити в це.

Посилання на основну публікацію