✅Причини злочину Раскольникова

Причини злочину Раскольнікова (за романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»)

План теми “Причини злочину Раскольникова”

  • Злочин, скоєний Родіоном Раскольніковим.
  • Мотиви злочину Раскольнікова.
  • Характеристика головного героя.
  • Ідея захистити «принижених і ображених».
  • Теорія «сильної особистості».
  • Покарання Раскольнікова.

У центрі роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» характер героя шістдесятих років XIX століття, різночинця, бідного студента Раскольнікова. Він скоює злочин: убиває стару лихварку та її сестру, нешкідливу, простодушну Лизавету. Що змусило Раскольнікова здійснити вбивства, які мотиви злочину? Читаючи роман, ми крок за кроком стежимо за тим, як і чому дозріває ідея вбивства, але і в кінці роману не отримуємо простої, однозначної відповіді. В основі роману лежить психологічна і філософська таємниця.

Свого героя Достоєвський наділив прекрасними людськими якостями: Родіон був:

«гарний собою, з прекрасними темними очима, ростом вище середнього, тонкий, стрункий».

У його вчинках, висловлюваннях, переживаннях ми бачимо високе почуття людської гідності, справжнє благородство, найглибшу безкорисливість. Раскольніков сприймає чужий біль гостріше, ніж власний. Ризикуючи життям, він рятує з вогню дітей; сам жебрак, дає гроші на похорон Мармеладова. Він не з тих, хто байдуже проходить повз людських нещасть. У ньому від природи немає поганих і низьких рис. Кращі герої роману Разуміхін, Соня, Дуня люблять Родіона, захоплюються ним, його злочин породжує в них біль і здивування. І ось така людина робить жахливий злочин.

Як, чому це могло статися? Нужда, важкі життєві обставини доводять героя до знемоги. Він перестає відвідувати університет, бо нічим платити за навчання. Йому доводиться уникати господиню, оскільки накопичився борг за кімнату. На довершення до всього він дізнається, що його улюблена сестра Дуня, щоб допомогти братові, збирається вийти заміж за розпусного Лужина. «Не бувати цьому шлюбу, поки я живий, і до біса пана Лужина», – вигукує Раскольніков, відмовляючись прийняти жертву сестри.

Перед його очима постійно постають картини убогості і приниження.

То він вислуховує сповідь Мармеладова, то сам бачить те, про що розповідає Мармеладов, то зустрічається з бідною обдуреною дівчинкою, то, проходячи по околицях Петербурга, стикається з тими, хто намагається вчинити самогубство. Усі страждання людські проходять через його серце, тому психіка героя надламана, відрізняється хворобливістю, а свідомість його постійно роздвоюється. У душі героя піднімається протест, «бунт» проти несправедливих умов.

Але «бунт» Раскольнікова не узгоджується з людською мораллю.

Не знаючи, як вийти зі свого скрутного становища, він замишляє вбивство старої лихварки. Йому здається, що, вбивши нікому не потрібну, жадібну старушонку, він виступає на захист потоптаної справедливості, перевіряє свою силу в боротьбі за благородні цілі. Тому він вирішується на злочин. Але ніяка, навіть найсвітліша, ідея не коштує людського життя.

Але є ще інша причина, що штовхнула героя на злочин. Розмірковуючи про життя у своїй комірчині, він приходить до теорії, яка жахлива за своєю суттю, але має стрункий і переконливий вигляд. Родіон Раскольніков пише статтю, в якій висловлює думку, що люди діляться на два розряди: на «матеріал» і на «незвичайних» людей, які здатні сказати нове слово в історії.

Останніх дуже мало, і вони мають право панувати над людьми, вони можуть переступити закон. Такі Наполеон, Лікург, Магомет. Вони не зупиняються ні перед злочином, ні перед великою кров’ю, щоб здійснити задумане. На його думку, це вічний закон:

«хто міцний і сильний розумом і духом, той над ними і владний».

Раскольніков вважає, що можна поодинці прокласти шлях до загального щастя, оскільки він переконаний, що воля і розум сильної особистості можуть ощасливити натовп.

Він переконаний в непогрішності своєї теорії, вважає, що вона відкриває вихід з усіх життєвих тупиків. Не знаючи, з чого почати діяти, Раскольніков вирішив перевірити себе, до якого розряду людей він належить:

«тварь я тремтяча або право маю».

Все добре, чисте, людське повстає в Раскольнікова проти вбивства, але він гамує себе своєю теорією, його підштовхують «деякі випадковості», і він вирішується скоїти вбивство.

Скоївши злочин, Раскольніков продовжує вірити в свої ідеї, хоча він і відчуває муки совісті. Він говорить Соні: «Свобода і влада, а головне влада». Душевні муки героя стають все напруженішою, вони йдуть по безлічі напрямків, але кожний заводить у глухий кут. Він намагається не думати про свою матір і сестру, бо тоді треба буде вирішувати питання, куди віднести їх по його теорії, до якого розряду людей. Адже, за його теорією, вони повинні бути віднесені до нижчого розряду, а значить, і на їхні голови може опуститися чиясь сокира.

Трагедія Раскольнікова посилюється тим, що теорія, яка повинна була вивести його з глухого кута, виявляється неспроможною.

Муки совісті, льодовий душу страх, який переслідує Раскольнікова на кожному кроці, думки про те, що він – не Наполеон, а «тварина тремтяча», «воша», свідомість безглуздості вчиненого злочину – все це нестерпним гнітом лягає на душу Раскольнікова. Теорія «сильної людини» не витримала перевірки життям. Герой зазнає краху, як кожна людина, що опинилася у владі помилкової ідеї. Раскольнікову належить пройти довгий і важкий шлях подолання внутрішнього тупика, знайти в собі сили для «життя по совісті».

І ми не можемо не співчувати героєві Достоєвського, який намагається протистояти злу, хоче позбавити світ від страждань, але жорстоко помиляється у виборі шляху і несе справедливе покарання за свій злочин.

Посилання на основну публікацію