Позиція автора в творі «Хлопчик у Христа на ялинці»

Федір Михайлович Достоєвський дуже любив дітей, співчував їм і вважав, що ніщо на Землі не варто навіть однієї сльозинки дитини. «Хлопчик у Христа на ялинці» – розповідь про долю маленького самотньої людини, який волею долі опинився у величезному місті напередодні свята Різдва.

Письменник вживає в тексті слова «здається», «ввижається», які як би наштовхують на думку про те, що придуманий ним розповідь, мав місце бути насправді. І якщо сцена ялинки у Христа ще може викликати у когось сумнів, то будні безпритульних, їх нелегка доля – це реальний факт.

З особливою любов’ю і ніжністю розповідає Достоєвський читачеві про тяготи життя хлопчика, про те, як жорстокі з ним люди. Ставлення автора до героя можна оцінити по вживанню ним на адресу хлопчика зменшувально-пестливих суфіксів: «пальчики», «картузішко»; неспішного і зворушливого оповідання. У безгрішним дитину втілені всі кращі християнські риси. Йому немає місця в цьому світі, тому в фіналі хлопчик помирає і потрапляє в Царство Боже, де йому саме місце. Достоєвський вірить в те, що життя вічне, а всі діти – ангели Христові ще за свого життя на Землі.

Саме тому письменнику так чуже безсердечна суспільство людей, які бачили страждання і біль інших. Навіть в світле свято Різдва вони, що славлять Христа, забувають про милосердя і любові до ближнього.

Через долю одну дитину автор показує і долі всіх інших дітей. На ялинці у Христа багато хлопчиків і дівчаток, які померли в стражданнях і нестатки. Але на Землі залишилося ще багато тих, хто зуміє вижити, наприклад, «хлопчики з ручкою», пристосуватися до свого нелегкого існування. Що з ними буде? Вони виростуть такими ж безсердечними, жорстокими, злими. Тому справжнє щастя для таких дітей, на думку Достоєвського, знайти життя вічне біля Спасителя людства.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
До моря