Пенелопа Лайвлі: книги

Лайвлі Пенелопа (LIVELY Penelope, p. 17.03.1933; Каїр), прозаїк. Про дитинство, проведене в Єгипті, Лайвлі розповіла в автобіографії “Олеандр, джакандра: прозріває дитинство” ( “Oleander, Jacandra: Childhood Perceived”, 1994). У 1956 закінчила Коледж св. Анни Оксфордського університету, де вивчала історію, отримала ступінь бакалавра.

Творчу діяльність розпочала з дитячої літератури. Уже в першій книзі “Естеркот” ( “Astercote”, 1970) проявилася “одержимість” Лайвлі минулим, дослідженням його впливу на сьогодення. Відтворення історії, що кристалізується в міфі, характерно і для інших її книг, звернених до дітей ( “шепочуть лицарі” – “The Whispering Knights”, 1971; “Стіжок пам’яті” – “A Stitch in Time”, 1975; Уітбредская премія; “Привид Фоми Кемпійського “-” The Ghost of Thomas Kempe “, 1979; премія Карнегі; рос. пер. 1994).

У дитячих романах і повістях Лайвлі (їх близько 20) вперше виникають такі характерні для всієї творчості письменниці теми триває, плинного часу, хиткій межі між минулим і сьогоденням, взаємопроникнення особистої і громадської пам’яті.

Чи можна правильно, “об’єктивно” зрозуміти і відтворити минуле – це один з найважливіших для Лайвлі питань. Поза живої пам’яті знання минулого ненадійно, історія перекручена. “Єдине, що нас об’єднує, – пише Лайвлі, – це здатність пам’ятати. Романіст намагається висловити силу і значимість цієї здатності, надаючи універсальність розповіді про конкретну подію”. При цьому Пенелопа Лайвлі постійно повторює, що природа пам’яті противиться лінійному відтворення подій.

“Колективна пам’ять, що розуміється як досвід історичного минулого, і індивідуальна пам’ять, яка визначає поведінку людей” – така тема першого роману Лайвлі для дорослих “Дорога в Личфилд” ( “The Road to Lichfield”, 1977). Для його героїні “триває справжнє” – єдина реальність, яка допомагає переглянути свої відносини в родині, зрозуміти історію життя батька. Краса ландшафту є, на думку Лайвлі, як би матеріалізацією англійської історії, втіленням її найбільш стабільною, з епохи в епоху переходить суті. Цьому присвячена її книга з історії ландшафту “Сьогодення та минуле” ( “The Present and the Past”, 1975). Та ж тема в сполученні з вічними питаннями про природу добра і зла розгорнута в романах Лайвлі “Скарбниці часу” ( “Treasures of Time”, 1979), “Судний день” ( “Judgement Day”, 1980), “По сусідству з природою – мистецтво “(” Next to Nature, Art “, 1982).

У ряді романів Лайвлі історія укладена в рамки мікрокосму окремої особистості. У романі “Повне щастя” ( “Perfect Happiness”, 1983) розповідається про страждання героїні, що долає тугу після раптової смерті чоловіка і шукає нового змісту в житті. Біограф в романі “Згідно Марку” ( “According to Mark”, 1984), вивчаючи особистість якогось класика англійської літератури поч. 20 в. (Фігура вигадана), його внутрішній світ, багато переглядає і в своєму житті.

У романах Лайвлі 80-х рр. з’являються нові теми, перш за все смерті і боротьби з її руйнівним передчуттям, стоїчної адаптації до життя як вона є. Епіграфом до роману “Все проходить” ( “Passing on”, 1989) взяті слова В. Вулф: “Ні у кого немає більш сильної позиції серед живих, ніж у мертвих”. Герої роману намагаються заново почати життя після смерті матері, який понівечив своїм авторитарним впливом їх долі.

У романі “Місячний тигр” ( “Moon Tiger”, 1987; Букерівська премія) Лайвлі знову розглядає історію як “живу пам’ять”, що об’єднує долі людей і суспільства в цілому. Епізоди 2-ї світової війни (в Африці) і історія любові героїні “ув’язані” в єдиний вузол ( “Історія світу і моя – злиті”). Тема історії виходить в ньому на перший план. “Я пишу історію світу”, – неодноразово повторює героїня книги, історик і журналіст. Для неї прилучення до історії, до того, що відбувається означає звернення до “родоводу людства” – осмислення конкретних подій з точки зору узагальнюючого художнього досвіду ( “Міфологія має свою форму, логіку, мета”, – говорить героїня, alter ego автора); так в інтимній сповіді-спогаді зберігається масштаб епохи. Зміна оповідних ракурсів в романі виразно передає “реалістичний калейдоскоп” життя, взаємозв’язок людини і його оточення.

Твори Лайвлі 90-х рр. відзначені скептичною іронією. Це стосується і романів про кохання, які будуються на співвідношенні історії і сучасності, як, напр., “Сестра Клеопатри” ( “Cleopatra’s Sister”, 1993). Тут герої стають заручниками диктатора вигаданої африканської країни; їх любов сприймається як в контексті сучасних катаклізмів, так і в контексті древніх міфів.

Життєві історії трьох поколінь жінок: бабусі, матері, онуки, які пережили романтичне кохання, обман і поразки в сімейному житті, – представлені в романі “Напад спеки” ( “Heat Wave”, 1996). Розрив між мрією і реальністю неминучий, з сумом визнає Лайвлі; світ сповнений безумства і зради, але іншого не дано, і в цьому світі доводиться шукати своє місце.

Іронія особливо сильна в заголовному оповіданні збірки “П’ять тисяч і одна ніч” ( “The Five Thousand and One Nights”, 1997). Тут Шехерезада – не тільки віддана дружина і мати, але і радник урядової комісії у справах жінок. Прагнучи встановити душевний контакт з чоловіком, вона читає йому на ніч уривки з творів Дж. Остен і В. Вулф. Коли його терпець уривається ( “Я просто не можу зрозуміти, що у них відбувається. Вони все говорять і говорять, а нічого не відбувається”), він сам починає розповідати пригодницькі історії. Так в романі представлена ​​дихотомія літератури “емоцій” і літератури “дії”.

Зворотний бік занурення в історію відкривається в романі “Обволікаюча павутина” ( “Spiderweb”, 1998), героєм якого є колишній археолог, персонаж, характерний для Лайвлі, – пов’язаний з історією, пам’яттю, хранитель наступності культури. Поселившись в сільській Англії, він насилу звільняється від сприйняття сусідів як “експонатів”.

ПОДІЛИТИСЯ: