“Пані Боварі”: опис та аналіз роману

«Пані Боварі» («Madame Bovary») – це роман Гюстава Флобера. Автор почав роботу над романом 19 вересня 1851 року і завершив її в травні 1856 року. В тому ж році роман опублікований в «Паризькому огляді», а в 1857 році виданий окремою книгою, тираж якої до початку 1860-х років досяг 30 тисяч екземплярів.

Віддавши в юності належне модному романтизму (п’єса «Людовик XI», новели), письменник поступово розчарувався в цьому методі відображення дійсності і, за порадою друзів, взявся до роботи над «побутовим» сюжетом про трагічну долю молодої жінки Дельфіни Деламар, яка наклала на себе руки через життєві негаразди.

Давши своїй героїні інше ім’я, Флобер надав їй узагальнюючі риси, забезпечивши новий роман підзаголовком: «Провінційні звичаї».

Порушені в «Мадам Боварі» теми вже піднімалися в літературі: дослідники порівнюють роман Флобера з «Провінційної музою» Бальзака, шукають літературних попередниць Емми Боварі в Луїзі Баржетон з «Втрачених ілюзій» або в Жюлі де Шаверні з новели Меріме.

Флобер надав особливого, драматичного звучання проблемі невідповідності піднесених ідеалів, які навіяні книгами Мюссе, Ламартина та інших романтиків.

Флобер, згодом, створив чимало творів, серед яких є і:

  • історичні («Саламбо»);
  • соціально-критичні («Виховання почуттів»);
  • філософські («Спокуса святого Антонія», третя редакція) романи,

Але завдяки «Мадам Боварі» Флобер назавжди увічнив своє ім’я.

Героїня книги страждає від неможливості здійснити свої мрії про блискуче, світське життя, яке сповнене романтичних пристрастей – замість цього вона змушена тягнути монотонне існування подружжя небагатого провінційного сільського лікаря.

Тяжка атмосфера глушини душить Емму, але всі її спроби вирватися за межі безрадісного маленького світу приречені на провал:

  • жалюгідний, нудний чоловік Шарль не може задовольнити запитів подружжя;
  • її коханці (Родольфо, Леон і ін.), ззовні «романтичні» і привабливі, але насправді егоцентричні, пожадливі і жорстокі;
  • низка амурних пригод не наближає пані Боварі до жаданого ідеалу, а віддаляє від нього.

Трагічна розв’язка стає єдиним виходом з життєвого тупика; прийнявши отруту, Емма накладає на себе руки.

У цьому романі Флобер використовував новий літературний метод «об’єктивного» зображення, «монтажу» дійсності. Зосереджуючи увагу читача на вчинках персонажів, на почуттях і переживаннях героїв, автор ніде не висловлює свого ставлення до них.

При цьому опис, розповідь і діалог даються письменником у взаємозв’язку, яки гармонійно доповнює один одного. Така техніка вимагала філігранної роботи над словом: проводячи довгі години в пошуках потрібного епітета, визначення, Флобер довів свій стиль до досконалості.

Але, надаючи вирішальне значення формі, письменник глибоко проникся і змістом твору; в творчому процесі він як би «перевтілювався» в своїх персонажів, навіть відчував ті ж почуття:

«Коли я описував отруєння Емми Боварі, у мене в роті був присмак миш’яку».

Тому, всупереч твердженням самого автора, в критичній літературі прийнято відносити роман до вершин світової реалістичної прози – настільки зримі і правдиві відтворені в книзі картини побуту і звичаїв французької провінції, настільки життєві образи Шарля, Леона, Родольфо, пихатого демагога аптекаря Оме, і, в першу чергу – самій пані Боварі.

Відсутність в романі повчальності привело Флобера в зал суду. Проти автора видавців було висунуто звинувачення в:

  • образі «суспільної моралі і релігії»;
  • пропаганді аморальності.

Проходив судовий процес в Парижі в січні-лютому 1857 pоку. Цей процес став важким, болісним випробуванням для Флобера. Після довгих розглядів суд виніс виправдувальний вирок.

Але складний, неоднозначний образ Емми Боварі сприймався по-різному ще багато років по тому після виходу книги. Деякі критики бачили в героїні роману претензійну міщанку, яка спеціально підготувала собі сумну долю, віддавшись гріховній розпусті. Іншим Емма представлялася яскравою, цікавою жінкою, яка оточена бездарними, посередніми людьми, які не здатні її зрозуміти і оцінити.

І все ж ніхто не заперечував повсюдної поширеності виведеного Флобером жіночого типу; у французькому літературознавстві з’явився спеціальний термін: «боварізм» («Le Bovarysme»), який характеризує світосприйняття життя крізь призму книжкових ілюзій.

Парадоксально, але багатий подіями і діалогами роман рідко екранізувався: крім маловдалого фільму Вінсента Мінеллі (США, 1948 рік.) заслуговує на увагу французька телеекранізація (1966 рік, режисер – П’єр Дюме).

З безлічі інсценівок слід виділити постановку А. Я. Таїрова в Камерному театрі (1940 рік), яка йшла з тріумфальним успіхом. Успіх був досягнутий завдяки блискучій грі виконавиці головної ролі – Алісі Коонен.

ПОДІЛИТИСЯ: