Озерна школа (англійська Література)

Вордсворт (WORDSWORTH) (1770-1850), Колрідж (COLERIDGE) (1772-1834), ‘Саут (SAUTHEY) (1774-1843) – англійські поети, об’єднані загальною назвою “озерна школа” або “лейкистами” (від англ. Lake – озеро). Деякий час вони жили в краю, який славився своїми озерами, – Кемберленд ХСев. Англія).

Всі троє з захопленням зустріли Французьку революцію, в ідеях якої їх залучали етичні цінності. Під її впливом Колридж і Сауті мріяли виїхати в Америку і створити там комуну “Пантісокра-тію”. Вордсворт вважав проект утопічним і хотів зайнятися поліпшенням життя селян в Англії. З цією метою він збирався видавати журнал “людинолюбство”. Після якобінського террора1 всі вони розчарувалися в революції.

Основні принципи поезії “лейкистов” сформульовані в “Передмові” до другого видання “Ліричних балад” (1800).
Вони стверджують зверхність Уяви над просвітницьким Розумом. За допомогою фантазії та інтуїції поет може глибше проникнути в суть речей і характерів. Вордсворт підкреслює і виховну функцію мистецтва. Поети – пророки і законодавці суспільства, вони несуть моральну відповідальність за долі людей.

Поезія “лейкістів”, при неповторному своєрідності кожного, має спільне: спираючись на народну творчість, вони писали “для всіх, мовою, доступною кожному” (Вордсворт). А.С.Пушкин вітав орієнтацію поетів “озерної школи” на народну баладу: “Твори англійських поетів виконані глибоких почуттів і поетичних думок, виражених мовою чесного простолюдина”.
Відмінні ознаки літературної балади “лейкистов” – ліричність і драматизм. Головні герої – прості люди, хранителі багатовікових традицій.

Основним предметом поезії Вордсворта стала сільська життя. На думку поета, в простій обстановці і буденних ситуаціях яскравіше розкриваються людські пристрасті. “Пасторальні” баллади2 Вордсворта розповідають про тяжке становище селян і їхніх родин: про горе людини, яка повинен зарізати останню вівцю і його діти будуть приречені на голодну смерть (“Остання з стада”), про розпач дівчинки, що опинилася проти волі в місті і тужної по рідних місцях (“Мрії бідної Сьюзен”).
Іноді предметом роздуми поета ставали звичайні картини природи: невибагливі квіти, весела метелик, маленька пташка. Згідно Вордсворту, природа допомагає жити, дає радість і заспокоєння.

Якщо Вордсворт через незначні ситуації зображує сильні почуття, то предметом поезії Колріджа стає незвичайне і надприродне. У своїх баладах він показує, як таємниця вривається в нормальний перебіг життя і порушує її.
Оповідання про долю старого моряка – героя балади Колріджа “Сказання про старому Мореплавця” – пронизане атмосферою страху і жаху. Історія життя простої людини, яка вчинила злочин і розкаявся у скоєному, яскраво виражає авторську думку – полюбивши природу, усвідомивши її божественність, людина може відродитися до життя.

У поемі “Крістабел” Колридж зображує зустріч молодої дівчини Крістабел з прекрасною Джеральдін, в очах якої світиться зміїний вогонь. Дотепер образ таємничої Джеральдіни викликає суперечки: чи знаходиться вона під впливом чаклунських чар або ж сама їх втілює.

Світ балад Сауті – таємничий і загадковий. Сауті захоплює казковість фольклору, що проявляється при зображенні відьом, кровожерливих примар, чортів і мерців. “Балада, в якій описується, як одна старенька їхала на чорному коні і хто сидів попереду” заснована на мотиві боротьби диявола за людську душу. Однак надприродні образи й ситуації, використовувані поетом, не викликають жаху і страху.
Для балад Сауті характерно штучне нагнетение драматизму (“Пересторога хірурга”) і виділення дідактіческого3 початку (“Суд божий над єпископом”).

Посилання на основну публікацію