Опис запорізького степу в повісті «Тарас Бульба»

Повість Миколи Васильовича Гоголя «Тарас Бульба» – твір, в якому поєднані прозові та ліричні риси. У ньому можна зустріти абсолютно різнопланові опису: битв, почуттів і внутрішніх переживань героїв, української природи.

У другому розділі повісті ми в перший раз знайомимося з описом степів Запорізької Січі. Тарас Бульба разом з синами їде з дому, по шляху кожного з них охоплюють різні думки і тривоги. Сам Бульба з тугою згадує минулу молодість, Він би з радістю повернув все назад, але людина не має влади над часом, і колишнє приховано за серпанком років. Тарас перебирає імена товаришів, кого-то з них вже немає в живих, а з кимось він вже зовсім скоро знову Свида. Остап переживає, згадуючи сльози матері. Вони зворушили його серце, і йому щиро шкода так швидко з нею розлучитися. А ось молодший син, Андрій, з душевним хвилюванням і утрудненням в грудях представляє образ молодої полячки, яку він бачив лише 3 рази. А тепер вона зникла, і спогади про неї терзають серце юного козака.

Але ось перед героями розстеляється степ. Побачивши красу первозданної природи, вони забувають про те, що їх засмучувало і непокоїло. «Серця їх стрепенулися, як птахи». А степ все тягнеться, і чим далі, тим прекрасніше.

Наших героїв повністю захопила краса української природи. А як поетично її малює Микола Васильович Гоголь. Зображення дається в порівняльній характеристиці: вдень і ввечері. І в кожне назване час доби вона постає по-різному. Вдень це зелено-золотий океан з прекрасними яскравими вкрапленнями – степовими квітами: блакитними Волошко, жовтим Дрок, білими кашками. Звідусіль лунає пташиний свист. Степ у Гоголя жива. Вона дихає і радіє наступу нового дня.

Тонко описана кожна деталь. Створюється таке враження, що ні сікти повинна прийняти до своїх лав новоспечених козаків, а степ, яка вже прийняла їх в свої зелені обійми.

А от увечері з нею відбуваються суттєві зміни, з настанням ночі степ змінюється до невпізнання. Красивий і яскравий захід сонця змінюється темрявою. Небо чорніє, і по ньому в прощальному танці рухаються широкі рожево-золотисті смуги світла. Вночі в степу і звуки інші: свист ховрахів, тріск коників, крик лебедя. Тварини степу і величезний простір – одне єдине, нерозривне ціле.

В цей же єдність входять і козаки. Український степ зі своїми гарними пейзажними замальовками рідна для Тараса і його синів. Вільні степи, що тягнуться далеко за горизонт, як відображення волелюбного характеру мешканців Запоріжжя. В степу кожен сантиметр дихає простором і незалежністю. Автор підкреслює той момент, що подорожні рідко зупинялися, більшу частину часу вони скакали по безмежному різнотрав’я, не зустрічаючи на своєму шляху ніяких людських будівель. Це, в першу чергу, свідчить про невинності і незайманості української природи. І козаки не поневолюють її, вони вільно живуть в ній, органічно вписуючись в навколишнє їх природу.

Опис степового простору дано в повісті недарма, воно відіграє важливу роль не тільки для розвитку сюжетної лінії, але і для створення характерів головних героїв.

Посилання на основну публікацію