✅Опис і аналіз п’єси «Школа лихослів’я» Шерідана

«Школа лихослів’я» («The School for Scandal») – комедія Річарда Бренслі Шерідана. Перша постановка п’єси в лондонському театрі «Друрі-Лейн» відбулася 8 травня 1777 р. Опублікована окремим виданням у 1780 році.

Цей твір – блискуча сатирична комедія моралі, дотепер не сходить зі сцен багатьох театрів світу. Автор сам репетирував п’єсу з акторами «Друрі-Лейн» і утримувався від її публікації, проте піратські видання все ж з’явилися. З 1786 р п’єса стала широко відома в Америці.

Літературний смак Шерідана формувався в той час, коли просвітницькі ідеали ґрунтувалися не тільки на затвердження розуму, але і на проповіді почуття, природного морального інстинкту.

Предметом мистецтва Шерідан вважав реальне життя, безмежне розмаїття «людської природи», яку художники покликані вивчати: по його літературним суджень видно, однак, що він не поділяв захоплення «правдивістю», «реальністю» картин життя, якщо не знаходив в художньому творі фантазії і уяви.

Вплив У. Шекспіра і Е. Спенсера, самого духу англійського Відродження, – визначило в значній мірі його естетичні принципи.

У «Школі лихослів’я» Шерідана немає розвиненого сюжету (відома розхожа жарт, ніби один з глядачів на прем’єрі дивувався, коли ж дію рушить з місця), зате рясніють колоритні характери і незрівнянні комічні ситуації.

П’єса найбільш яскраво втілила оригінальність і самобутність Шерідана-сатирика: в дотепних діалогах він розгортає словесну гру, учасники якої, віртуозно парируючи слова опонента, звертають їх на зброю нападу (подібно блискучому діалогу Шекспіра).

Драматична різновид п’єси- «школи», або «уроку», – характерний тип драматургічного твору XVII-XVIII ст. на європейській сцені. Початок їй поклав Ж. Б. Мольєр; серед найвідоміших п’єс цього жанрового різновиду:

  • «Школа коханців» (1762 р.) У. Уайтхеда.
  • «Школа дружин» (1773 р.) X. Келлі.
  • «Школа зарозумілості» (1791 р.) Т. Холкрофта.

Шерідан використовував багато можливостей нової для нього жанрової форми. Він посилив драматичний конфлікт за рахунок ущільнення сюжету: в ньому не одна, а три характерні для «школи» сюжетні лінії, для чого взяті начерки початих п’єс Шерідана «наклепники» і «ЧетаТізл».

Це – викриття «школи наклепників», Наклепу (як неприродного початку для «людської природи» і одночасно порочного суспільного явища). Трактування взаємин подружжя Тизл далека від моралізаторський (відмова від свавілля і набуття згоди в шлюбі невіддільні від любові, яка протистоїть шлюбові).

Третя сюжетна лінія – протиставлення братів Серфес – заснована на популярному тезі обманливості «перших вражень». П’єса побудована і як любовна комедія: тут чотири майстерно вкладених один в одного любовних трикутника.

Розвиток дії протікає відразу у всіх цих сюжетних планах. Ретельна розробленість фабули дозволяє Шеридану вплести в неї і комедію положень – непорозуміння, збіги, ефектні сюрпризи. Сама природа сміху служить предметом дискусії в декількох сценах комедії.

«Школа лихослів’я» Шерідана – це воістину «школа дотепності».

Серед веселих і дотепних п’єс автора ця комедія виділяється безперервним феєрверком вдалих і несподіваних дотепів. Чітко простежується різна тональність цих комічних потоків. Там, де герої не пов’язують себе дотепності на замовлення, діалог весел і легкий, викликає захоплення читача і глядача. Там, де лихослівні умільці вправляються в черговий раз в отруйної балачки – сміх стає вимученим, а гостроти плоскими.

Як зауважив одного критика, в п’єсі єдиний недолік – для сценічної постановки потрібна ціла галактика зірок. Подібним спектаклем зірок з’явилася постановка МХАТу 1940 року за участю О.М. Андровською, М.М. Яншина, П.В. Массальского, А.П. Кторова. Великою популярністю користувався спектакль лондонського театру «Олд Вік» (1948 г.): в головних ролях – В. Лі і Л. Олів’є.

Перші російські переклади п’єси ставляться до 1782-1794 рр., Відомий уривок перекладу комедії, написаний Катериною II. У перекладі І.М. Муравйова-Апостола п’єса вперше була поставлена ​​в Ермітажі 27 лютого 1793 року, а автор перекладу жалуваний золоту табакерку з рук імператриці.

Успіх постановки багато в чому визначив сприйняття п’єси Шерідана як класичної комедії моралі. Кращий переклад «Школи лихослів’я» належить М.Л. Лозінському (вперше виданий в 1941 році).

Посилання на основну публікацію