Образ Руської землі в «Слові о полку Ігоревім»

“Слово о полку Ігоревім” – не просто розповідь про те, як русичі  протистояли іноземним загарбникам. У цьому творі земля – ​​не тільки місце, де розгортаються події (територіальна приналежність), але і головний герой, який то “здиблюється”, то “плаче”, то “співає”. З нею і пов’язана велика кількість подій, що розгортаються в творі.

Безліч імен, яким рясніє “Слово о полку Ігоревім”, лише покликане показати нам один простий факт: зміна імен – процес закономірний. Одні правителі змінюють інших, але незмінною залишається лише земля, яка пам’ятає всіх, любить всіх і шкодує всіх.

Ніхто з тих, хто ходив по землі, не пов’язаний з ім’ям героїв. Слава залишається лише землі, що використовує людей для спільних цілей.

Автор, хоч і невідомий нам, говорить практично прямими словами – слова “Русь”, “Руська земля” і “землі русичів” однакові за змістом. У них вкладається як поняття землі – операційного базису, так і народу – духовної единосущности. Називаючи воїнів Русі русичами, надається поетичне значення самим особистостям – воїнам, легким, як вітер, що скаче по землі Руській.

Описувати образ без територіальної визначеності було б, як мені бачиться, невірно. Як вважають дослідники, Русь – збірний термін для земель, розташованих в центрі і південних околицях сучасних кордонів Росії. Сюди відносяться Володимиро-Суздальське, Володимиро-Волинське, Київське та Суздальське князівства.

У кожному з них, зрозуміло, крім князя є власне військо, свої васали і система “влади-підпорядкування”. Це і засуджується автором, який вважає, що в усьому має бути єднання – від землі загальною, до їжі загальної.

За часів, описувані в творі, землі князівств були схильні до впливу роздробленості. “Війна всіх проти всіх” тривала не один десяток років, виснажуючи всіх всередині держави. Крім цього не можна забувати і про кочівників, що загрожували кожен день порушити цілісність кордонів зі сходу. Половці, тюркський народ – всі вони лише користувалися моментом, коли та чи інша область втрачала можливість захищатися.

Ці міжусобні війни обтяжують автора, раз у раз волають до розуму князів. Пропонуючи їм об’єднатися, автор говорить про незаперечні переваги – захищатися в цьому випадку можна спільно, не витрачаючи занадто великі кошти на утримання війська.

Ключем до непереможності бачиться спільне ведення князями політики, заснованої на рівну участь кожного з князів в управлінні справами землі Руської.

Автор вірить, що земля допоможе всім князям об’єднається. Бо самі війни вимотують не тільки князів, а й сама земля страждає від нескінченних воєн. Проливається кров, що негативно позначається на народі. У разі ж об’єднання Русь може і повинна стати великою.

ПОДІЛИТИСЯ: