Образ Маргарити в романі «Майстер і Маргарита»

Цікаво, що читаючи роман Булгакова «Майстер і Маргарита», читач довгий час не може зрозуміти, чому твір названий саме так. Адже ці герої з’являються лише ближче до середини роману. Вперше образ Маргарити вимальовується з розповіді майстра про свою кохану.

Іван Бездомний зустрівся з майстром у божевільні. Всю ніч герої проговорили, і майстер розповів історію свого життя.

Несподівано в його розповіді з’явилася «Вона»: «Вона несла в руках огидні, тривожні жовті квіти… Ці квіти дуже чітко виділялися на чорному її весняному пальто … І мене вразила не стільки її краса, скільки незвичайна, ніким не бачена самотність в очах!».

Маргарита була неймовірно самотня до зустрічі з майстром. І саме в той день вона вийшла з жовтими квітами, щоб майстер, нарешті, знайшов її. Між героями відразу ж спалахують сильні, пристрасні почуття. Але їхня любов несе на собі печатку тривоги, приреченості. Жовті квіти Маргарити як би сигналізують про небезпеку. Про це ж говорять і відчуття майстра:

«Любов вискочила перед нами, як з-під землі вискакує вбивця в провулку, і вразила нас відразу обох! Так вражає блискавка, так вражає фінський ніж!».

Маргарита надихнула майстра на продовження роботи над романом. Героїня створювала в підвальчику свого коханого затишок, читала і перечитувала готові уривки роману. Саме вона і назвала героя «майстром». Тут явно відчувається, що в образі Маргарити є риси дружини Булгакова – Олени Сергіївни. Вона також надихала письменника на роботу над його великими творами, була з ним завжди поруч, розділяла прикрощі та радості.

Маргарита переконувала майстра, що світ має побачити його роман, і твір, зрештою, був надрукований. Тоді й почалися всі нещастя. Критика безжально нападала на автора роману про Понтія Пілата. Не витримавши цього, майстер почав сходити з розуму. Але і в ці важкі моменти Маргарита була поруч зі своїм коханим. Вона переживала кожну «хулітельну» статтю з таким же болем, як і майстер, жадала отруїти самого безжального критика – Латунського.

Пізніше Маргарита ніяк не могла пробачити собі, що посміла в одну ніч залишити майстра одного. Саме тоді він спалив свій роман і потрапив в клініку. Для героїні майстер був загублений, за її думкам, назавжди. Маргарита не могла змиритися і просто забути свого коханого. Вона була вірна йому і собі. Про це говорить сам автор:

«Хто сказав тобі, що немає на світі справжнього, вірного, вічного кохання? За мною, читач, і тільки за мною, і я покажу тобі таке кохання!»

У главі 19 ми більш детально дізнаємося про кохану майстра. Героїня вийшла заміж у дев’ятнадцять років за людину добру, багату, порядну, що обожнює свою дружину. Але жодного дня Маргарита була щаслива.

Автор захоплюється і дивується своїй героїні:

«Що ж потрібно було цій жінці?! Що потрібно було цій жінці, в очах якої завжди горів якийсь незрозумілий вогник, що потрібно було цій трохи косячої на одне око відьмі, яка прикрасила себе тоді весною мімозами?»

В подальшому, тема відьмацтва образу Маргарити отримає свій розвиток.

Героїня готова на все, щоб повернути свого майстра.

Так, Маргарита після знайомства з Азазелло стає справжньою відьмою і виявляється королевою на балу у Сатани. Воланд, що бачить наскрізь всіх і кожного, недарма вибрав господинею свого балу саме Маргариту. Виявляється, що вона була нащадком однієї відомої королеви. І королівська кров дає про себе знати: героїня дуже горда, чесна, благородна. Вона не стала просити після балу законної нагороди, а потім, отримавши шанс загадати будь-яке бажання, просить за дітовбивцю Фріду.

Повернувши завдяки Воланду свого майстра, Маргарита готова бути з ним до кінця, не дивлячись на те, що душевна хвороба сильно змінила її коханого. Героїня знову готова йти за майстром, бути з ним кожну хвилину життя.

Цікаво, що в Маргариті поєднуються риси святої і відьми.

З одного боку, її самовіддана любов, вірність майстру захоплюють. Ситуація з Фрідою говорить про добре серце Маргарити, її чуйності на чужий біль. Але, з іншого боку, вона погодилася стати відьмою, тобто виявитися частиною нечистої сили. Героїня безжальна до ворогів майстра. Я думаю, ні у кого не викликає сумніву, що вона вбила б критика Латунського, якби той опинився вдома в момент розгрому його квартири.

Після смерті, яка звільнила героїв, відьомська косоокість Маргарити зникла, обличчя її посвітлішало. Вона більше не була відьмою, але, як і майстер, не заслужила світла, а лише вічного спокою разом зі своїм коханим.

Образ Маргарити, без сумніву, є одним з головних у романі. Він відрізняється великою складністю, неоднозначністю і, разом з тим, дивовижною красою.

Посилання на основну публікацію