Мотив самотності в ліриці

Мотив самотності завжди залишався одним з найпоширеніших у ліриці будь-якої епохи. Згідно світогляду більшості поетів, творець повинен залишатися трохи віддалік від усього натовпу – почасти через те, що прості люди все одно не здатні зрозуміти його таланту, а почасти через те, що творчості необхідні тиша і спокій.

У кожному разі, поет виявляється самотній.

Однак поети 20-го століття, на відміну від своїх попередників, частіше описують самотність вимушену і сумну, від якої не застрахована жодна людина.

Микола Огарьов «Нудьга»

Поет ще 19-го століття, Микола Огарьов, у своєму вірші “Нудьга” вже описує самотність не як втому від натовпу або нерозуміння, а як щось сумне і незрозуміле. Він описує саме нудьгу, коли немає бажання взагалі що-небудь робити – ні писати, ні з кимось розмовляти, ні когось бачити.

У такому стані людині не хочеться навіть спати (“А сон не йде, а темрява томить докучно!”), І єдине, що можна зробити – це просто перечекати, коли настрій зміниться.

Андрій Макаревич «Поки горить свічка»

Цей вірш начебто продовжує поет ХХ століття Андрій Макаревич. Його вірш “Поки горить свічка” починається з тих же слів, що й вірш Огарьова – “Бувають дні, коли…”, але Макаревич пише саме про ті випадки, коли поета залишає натхнення, і ніхто не може допомогти йому.

Однак поет у таких ситуаціях вірить, що ще не все втрачено, що творчі пориви можуть повернутися в будь-який момент, і тоді вже ніхто не зможе зупинити поета. Макаревич в цьому вірші говорить про те, що справжній поет не може ні творити за наказом, ні, навпаки, стримувати пориви, якщо здолало натхнення.

Булат Окуджава «Пісенька про нічну Москву»

Вірш Булата Окуджави “Пісенька про нічну Москву” присвячений тим одиноким моментам у житті кожної людини, коли її залишає не тільки натхнення, але й любов.

Окуджава пише про те, що відбувається, “коли командував людьми надії маленький оркестрик під управлінням любові”, що в таких ситуаціях все інше втрачає значення. На думку Окуджави, яку він озвучує в цьому вірші, любов – це та єдина сила, яка допомагає людям вижити навіть у найважчих ситуаціях.

Юрій Левітанський «Діалог біля новорічної ялинки»

Тему любові і самотності продовжує Юрій Левітанський у вірші “Діалог біля новорічної ялинки”. Тут показується, як за допомогою милої і почасти безглуздої кокетливої балаканини людині вдається зачарувати свою кохану і врятуватися тим самим від самотності.

У цьому ж вірші Левітанський озвучує і головний свій принцип: “Що ж із цього випливає? – Слід жити!”. Поет пояснює своїм читачам, що не можна втрачати пристрасть до життя ні в яких ситуаціях, і тоді все обов’язково налагодиться, і самотність змінить любов.

Посилання на основну публікацію