Людина і історія в фольклорі, давньоруській літературі

З давніх-давен людина і історія ставали об’єктами всіх сфер мистецтва. Не виключенням в цьому питанні і стала література, яка виявила особливий інтерес до даної теми. Саме цей вид мистецтва зумів простежити сходження людини до особистості в рамках певних історичних епох.

 Усна народна творчість, що стояло біля витоків сучасної літератури, малювала не просто взаємозв’язок людини і історії, для народних авторів важливо було показати все з героїчної боку. Саме звідси такі знайомі з дитинства нам герої, як могутні богатирі – захисники землі руської. Обов’язковою умовою зображення такого героя в билині, історичної пісні або іншому творі фольклору було наділення персонажа особливими якостями: силою, розумом, бажанням приносити користь суспільству, а значить ставити людські інтереси понад усе. Примітно, що даний персонаж вимальовувався в реальній історичній епосі, поряд з конкретними історичними діячами, як правило, князями. Однак, виділення його типажу, привносив особливу казковість в твір.

Що стосується давньоруської літератури, яка в більшій своїй числі вже стала авторської, людина ставала творцем історії. Він відійшов від зображених раніше гіперболізованих характеристик, однак придбав іншу якість – богоподобие. Крім того пішли в минуле узагальнення і типізація, стали проявлятися індивідуальні риси. І це так само можна пояснити особливостями світогляду людей 9-12 століття, на яких величезний тиск мала церква. Звідси і склалися певні канони в написанні творів, орієнтованих на зображення особистості людини. Такі жанри як: оповіді, повчання, житія, слово – диктували особливий спосіб життя для всіх людей, за допомогою опису ідеалістичної життя героя – святого або героя-князя. Особливим інтересом і користувалися літописі, що представляють собою безпосередню хроніку подій, що виключає характерних оцінок автора.

Подальший розвиток літератури стало зображувати людину всередині історії, творцем цієї самої історії, безпосереднім діячем подій. Тут варто було б згадати лицарські романи, що належать переважно англійською письменникам. Якщо говорити суто про російську літературу, то до 18 століття взагалі не було прийнято створювати вигаданих персонажів. Особливий інтерес до історичних особистостей виник в літературі золотого століття. Особливо тут ми відзначаємо заслуги Пушкіна в «Капітанської дочці», Толстого в «Війні і світі».

Далі яскравим історичним етапом, що відбилася в творчості літераторів, стали революційні події помічені Маяковським, Гумільовим, а так само ВВВ, про яку так яро писали Солженіцин і Шолохов.

Історія не стоїть на місці і тим самим продовжує привертати до себе увагу сучасних служителів пера, а це значить, що попереду нас чекають нові літературні генії і відкриття.

...
ПОДІЛИТИСЯ: