Любовна лірика Тютчева

Ф.І.Тютчев пише кращий цикл творів любовної лірики, повний тонких, інтимних переживань в складний для себе період – з 1850 по 1860 рік. В усій творчості Тютчева особливо виділяється цикл ліричних, навіть трагічних віршів, присвячених його прекрасного захопленню Є.А. Денисьєвої – звідси і назва самого циклу «денисьєвський». Дослідники високо оцінюють його не тільки з точки зору незаперечного вкладу в розвиток російської поезії, а й як глибокий твір в контексті російської психологічної прози. На думку автора, класична любовна парадигма – «союз душі з душею рідний» – має кілька відрізняється трактування – це «двобій фатальний», в якому за визначенням не може бути щасливого кінця. Серце закоханого розбивається не тільки внаслідок втручання вульгарної натовпу в особисті переживання людини, а й в силу того, що люди в парі нещасливі через нерівності своїх переживань.

У всій інтимній ліриці Ф. І. Тютчева червоною лінією простежується ключова ідея діалогічності. У творах виразно чутні два свідомості, два погляди на те, що відбувається: жіночий і чоловічий. При цьому почуття закоханої жінки виявляються набагато сильніше, глибше, ніж чоловічі, і весь драматизм ситуації зводитися саме до почуттів ліричного героя – він не може відповісти їй взаємними почуттями, гідними її. В цьому і полягає фатальне ураження закоханої людини з точки зору риторики Ф.І. Тютчева.

ПОДІЛИТИСЯ: