Короткий зміст Портер “Полліанна”

Мила дівчинка 11 років на ім’я Поліанна переїжджає жити до своєї тітки Поллі. Дівчинка дуже рано втратила матір, а тепер і батько помер, не залишивши їй ніякої спадщини. З родичів у Поліанни тільки тітка.

Незважаючи на схожість імен, героїні абсолютно протилежні. У дівчинки за душею ні гроша, тітка ж її – дуже заможна дама. При цьому у Поліанни виключно багатий внутрішній світ і неймовірний дар бачити хороше у всьому, що відбувається. Тітка Поллі, навпаки, замкнута, сувора, що не дозволяє собі ніяких вільностей. До того ж літня дама нітрохи не рада приїзду племінниці, від якої стільки шуму. Міс Поллі найбільше любить тишу і свою самотність.

Унікальний дар Поліанни в тому, що вона сама постійно грає “в радість” і прагне навчити цій грі всіх оточуючих. Вона примудряється щиро радіти навіть своєї маленькій кімнатці на горищі, хоча будинок тітки величезний і в ньому повно вільних кімнат.

Поступово все містечко переймає гру дівчатка з пустотливими веснянками на обличчі. Його жителі вчаться бачити світле в самих повсякденних або безрадісних обставинах свого життя. Навіть буркотлива хвора жінка стала радіти тому, що у неї є руки, а садівник – своєю горбатою спині. Довше за всіх не здається сувора тітка Полі, але і вона з часом прив’язується до Поліанна, адже перед променистою усмішкою і щирим поглядом дівчинки не може встояти ніхто. Тітонька навіть дозволила оселитися в своєму будинку кішку і собаку. Поліанна стає загальною улюбленицею, у неї багато друзів.

Як грім серед ясного неба трапляється трагедія з Поліани: її збиває машина. Лікарі тільки розводять руками, стверджуючи, що нічим не зможуть допомогти Поліанна, ходити вона більше ніколи не буде. Жителі міста намагаються підтримати дівчинку, але вона розучилася грати “в радість” саме тоді, коли їй це найбільше було необхідно. Єдиною надією Поліанни залишається доктор, давно закоханий в тітку Поллі. Тітка і доктор давно посварилися і не спілкуються з тих пір. Але Поліанна – це чудо, яке зближує всіх, навіть в такі важкі хвилини. Завдяки трагічним подіям, що сталися з Поліани, доктор і тітка не тільки помирилися, а й повінчалися у лікарняному ліжку дівчинки. Поліанна поступово одужує і вчиться заново ходити. Вона знову грає в свою гру і бачить радість в усьому.

Книга вчить ніколи не здаватися, ніколи не опускати руки, як би важко не було. Вчить тому, що оптимізм і віра в свої сили здатні творити чудеса. Якщо ти не можеш змінити обставини, ти завжди можеш змінити ставлення до них. Як тільки змінюється ставлення до життя, в кращу сторону змінюється і саме життя.

ПОДІЛИТИСЯ: