Короткий зміст Лермонтов “Бородіно”

Твір Михайла Юрійовича Лермонтова «Бородіно» – це розповідь солдата, який брав участь в битві на Бородінському полі під час війни з французами. Оповідача запитують про минулі часи, про тих, коли покидали російські війська Москву, залишивши місто ворогові.

І солдат починає свою розповідь. Починає він його думкою про те, що нинішнє плем’я – не такі богатирі вже, що були раніше. Це звучить з кількох жалем. Але набагато більше смутку чується в спогаді його про своїх бойових товаришів, які полягли в цій битві. Він говорить про те, що далеко не всі з них вижили після цієї битви.

Військо покидало Москву. Солдати були незадоволені цим. Найдосвідченіші з них, відступаючи, обурювалися про те, що доводиться їм залишати місто. Але вдіяти з цим вони нічого не можуть. Адже на те воля панів – наказ згори. Солдати не розуміли, для чого це було потрібно. Вони сповнені були бойового духу і готові були стояти до останнього.

Відступаючи, дійшли вони до поля, де і відбулося це бій. Був розбитий ними табір і споруджене укріплення – редут. А на ранок наступного дня зустрілися вони і з французами. Російські чекали бою, вони були готові до нього.

Бій почався. Не мало полягло народу. Проходить дві доби, а битві все немає кінця. Перевага була в сторону ворога. Однак, російський солдат здаватися не хотів.

Ось уже і підійшов до завершення другий день битви. Настала ніч. Французи раділи в своєму таборі, адже вони брали гору. У нашому ж таборі було тихо. Солдати задумливо готували до наступній сутичці з ворогом свою зброю.

Настав час світанку. Тут полковник звертається до солдатів із закликом до битви з готовністю померти під стінами покинутого ними міста, де панував тепер недруг. Бойовий дух солдатів був єдиний – всі вони готові були скласти свої голови в боротьбі за свободу батьківщини. Так згадує про ті події оповідач.

Ось і продовжилося бій. І в цей раз росіяни, билися не на життя, а на смерть, взяли гору – і французи бігли з поля бою. А битва була страшна. Оповідач говорить, що нинішньому народу вже не побачити таких боїв. Як він розповідає, ворог в той день дізнався, що значить російський дух і російський бій. Відбувалися на поле і рукопашні сутички. Все змішалося в одне: і люди, і коні. А звуки безлічі бойових знарядь зливалися в єдиний протяжне виття. Убитих було дуже багато. За словами оповідача, гори мертвих тіл були такими, що не було де навіть впасти ядру.

Росіяни боролися натхненно, кинувши всі свої сили. Вони готові були зустріти смерть в обличчя, і страху перед нею було тут вже не місце і не час. День підходив вже до кінця. А солдати були готові продовжувати цю битву ще й на наступний день, як, раптом, почули барабанний бій – противник відступав.

Закінчує старий солдат свою розповідь знову жалем про те, що довелося залишити їм Москву, і про те, що нинішня молодь вже не здатна на такі подвиги.

Сили двох армій були нерівні. Наше військо програвало. Але з останніх сил змогли вони, не дивлячись ні на що, змусити ворога бігти. Вони здобули перемогу, завдяки силі і стійкості духу. Твір Лермонтова – приклад того, як ці якості допомагають взяти верх навіть в нерівній сутичці.

ПОДІЛИТИСЯ: