Короткий зміст Гліб Успенський “Випрямила”

Розповідь починається з образу Венери Мілоської і тих слів, що сказав про неї герой твору Тургенєва Потугин. Потім оповідач говорить про те, що побувавши днями в одному губернському місті, з гіркотою усвідомив, що люди, які живуть в ньому, позбавлені будь-яких переконань. На зворотній дорозі поїзд ненадовго зупинився, щоб в нього могли сісти новобранці. Цей момент справив сильне враження на автора, оскільки являв собою яскравий приклад сімейного нещастя, за волею долі позбавив батьків власного сина.

Опинившись удома, оповідач занурився в думки про минуле і зрозумів, що життя його – це сукупність поганих спогадів, низкою пролетіли у нього зараз в голові. Вночі, опинившись у владі сну, герой відчув незрозумілий наплив щастя, однак, прокинувшись, не міг згадати, що саме могло викликати настільки приємні відчуття. І раптом перед очима героя виник образ Венери Мілоської з Лувру.

Навіяний образ спричинив за собою ланцюжок спогадів, коли герой, будучи в Парижі 12 років тому, викладав уроки дітям Івана Івановича Полумракова. Оповідача в той час зараховували до нігілістам, однак допускали до викладання, оскільки вважалося, що люди з подібним світоглядом не здатні навчити дитину нічому поганому.

У той період столиця Франції оправлялася від наслідків війни і Комуни. На думку автора, головна відмінність нашої країни і Франції полягає в тому, що француз зберігає людську гідність, навіть перебуваючи в ролі прислуги, а у російського лакейство закладено в крові. Герой розповідає, що був присутній на судових засіданнях, де всім комунарам було покладено край – жорстоко, але щиро і по-справжньому.

Серед державних службовців Версаля теж все по-справжньому. У Лондоні також відсутній фальш, є лише одна гола «правда», яку можна спостерігати, наприклад, в ресторані, де подають звичайні їжу без вишукувань. У Грінвічі героям довелось скуштувати фірмову страву, так звану «маленьку рибку», зроблене повністю з рибних продуктів без будь-яких надмірностей. Вони бачили досить суперечливі картини – від злиднів до неймовірного багатства, що, безумовно, робило акцент на тій самій правдивості, яка властива англійській столиці.

У Парижі герої ходили по виставках, але ті не викликали в них абсолютно ніякого інтересу. Вранці оповідач був не в настрої, але вирішив все-таки трохи прогулятися. Прогулянка його була нічим не примітна до тих пір, поки герой не набрів на Лувр. Там він і побачив знамениту статую Венери Мілоської. І раптом оповідач відчув неймовірне пожвавлення, немов його душу осяяло провидіння. Його стан був схожий на те, коли зім’яту рукавичку наповнюють повітрям, і вона знову знаходить свою форму, випрямляється. З тих пір оповідач став часто приходити в музей і споглядати статую Венери. Він ніяк не міг усвідомити для себе, яким же чином цей твір мистецтва виявилося здатним «випрямити» душу людини.

З цього моменту автор став по-іншому дивитися на колишні умовиводи. Хіба може бути хоч крапля людської гідності і самоповаги у лакея. Бути прислужником, по суті, рабом, – це справжнісіньке образу – нехтування людського в людині. Каторжна праця ненормальний, це не є «правда». Оповідач згадав одне з поетичних творів Афанасія Фета «Венера Мілоська». На думку головного героя, автор не зрозумів суті Венери, помітивши в скульптурі лише тільки жіночу красу. Однак творець Венери зовсім не прагнув показати красу жіночого тіла. У нього було інше завдання – випрямляти зломлені зім’яті душі, яку він з успіхом зміг втілити в життя.

Основна задумка даного оповідання, на мою думку, полягає в тому, що сила мистецтва настільки велика і настільки важлива для людини, що твори його необхідно цінувати і берегти. Мистецтво здатне зробити людину щасливою, надихнути його на кращі діяння, подарувати йому радість і любов до життя, вселити в нього віру в краще.

...
ПОДІЛИТИСЯ: