І нудно й сумно

«І нудно й сумно» (1840). У ліриці Лермонтова є багато віршів, у яких він незадоволений суспільством і собою. Поет часто говорить світові «ні», і його заперечення набуває загального характеру. Найбільше від цього «безочарованія», як назвав подібне переживання старший сучасник Лермонтова критик і поет С. П. Шевирьов, страждав сам автор.

І нудно і сумно, і нікому руку подати
У хвилину душевної негоди …
Желанья! .. Що користі даремно і вічно бажати? ..
А роки проходять – всі кращі роки!

Любити … але кого ж? .. На час – не варто праці,
А вічно любити неможливо.
У себе чи заглянеш? – Там минулого немає й сліду:
І радість, і муки, і все там мізерно …

Що пристрасті? – Адже рано иль пізно їх солодкий недуга
Зникне при слові розуму;
І життя, як подивишся з холодним вниманьем навколо, –
Така порожня і дурний жарт …

Запитання і завдання

Чому герою вірша «і нудно й сумно»? Як він пояснює свій стан?
До якого висновку він приходить?
Де у вірші намічені елегійні мотиви, де переважає іронія (про іронію див. У Словнику наприкінці 2 частини підручника)?

Посилання на основну публікацію