Горький «Челкаш» – короткий зміст

Героєм оповідання Максима Горького «Челкаш» є Гришка Челкаш, старий труєний вовк, затятий п’яниця і спритний, сміливий злодій і контрабандист в одному з південних чорноморських портів. Босий, в старих витертих плисових штанях, у брудній ситцевій сорочці, з розірваним коміром, який відкривав його рухливі, незграбні, сухі кістки, обтягнуті коричневою шкірою, довгий, кістлявий, трохи сутулий, він відразу звертав на себе увагу своєю схожістю з степовим яструбом, своєю хижої худорбою і прицілюється ходою, такий же плавної і покійної на вигляд, але внутрішньо збудженою, гострозорою, як політ злий, нервової птиці, яку він нагадував.

За сюжетом розповіді Горького, Челкашу предстояла вночі дуже вигідна контрабандна крадіжка, як раптом товариш його, Мишко, зламав собі ногу, а одному Челкашу важко було впоратися зі справою, і він безцеремонно завербував собі першого стрічного на вулиці, сільського хлопця Гаврила, пробирається додому з літніх заробітків. Хлопець був широкоплечий, кремезний, русявий, з засмаглим, обвітреним обличчям і з великими блакитними очима, що дивилися довірливо-добродушно. Батько у нього помер, залишилася на руках стара мати; земля була вся виснажена, і зважився він йти в зяті в хороший будинок, сподіваючись, що тесть виділить доньку. Але тесть не захотів виділити землі дочки; доводилося Гаврила роки бути у нього наймитом. Надумав він піти на Кубань рублів двісті спрацювати там і встати на ноги за допомогою їх; але і це не вигоріло. Ціни за покіс на Кубані були збиті внаслідок надлишку прийшлих робітників, і довелося Гаврила повертатися додому майже з порожніми руками.

 

Ось його-то, випадково зустрівши на вулиці, найняв Челкаш собі в помічники. Вони поїхали на човні з метою крадіжки тюків з шовком. Гаврило гріб, а Челкаш сидів на кермі. Подорож було повно небезпек на кожному кроці. Гаврило благав, щоб Челкаш висадив його на берег. Челкаш знущався над його боягузтвом, але в той же час прості мужицькі мови Гаврила про сільське життя привели серце його в крайнє розчулення. Горький описує, як перед Челкашом воскресли картинки далекого минулого, він згадував себе дитиною, згадав батька, матір, бачив себе нареченим і бачив дружину – чорнооку Анфісу, і ін., Та ін. Челкаш відчував себе овіяним ласкавою струменем примирного повітря рідної країни, донісши до його слуху, і ласкаві слова матері, і солідні мови споконвічного мужика-батька, і багато забутих звуків, і багато соковитого запаху матінки-землі, тільки що відтанула, тільки що зораної і щойно покритої смарагдовим шовком озимини … І він відчував себе збитим, упалим, жалюгідним і самотнім, вирваним і викинутим назавжди з того порядку життя, в якому виробилася та кров, що тече в його жилах.

Ці почуття так розчулили Челкаша, що коли справа їх увінчалося успіхом, – Челкаш викрав кілька тюків шовку й у ту ж ніч продав їх за п’ятсот сорок карбованців, – він віддав всі їхні Гаврила, коли той при прощанні з ним на березі моря кинувся йому в ноги і просив його ощасливити, приділяючи йому хоч двісті рублів з виручених грошей. Яке ж було і подив, і обурення Челкаша, коли Гаврило тут же зізнався йому, що при поверненні він боровся з думкою вбити Челкаша ударом весла, пограбувати і викинути за борт човна. – Хто, мовляв, його вистачить? І знайдуть – не стануть допитуватися: як, та хто вбив, та й не така людина, щоб через нього шум піднімати; непотрібний він на землі! .. Кому за нього встати!

Тоді між ними зав’язалася смертельна боротьба. Челкаш кинувся на Гаврила і забрав у нього гроші. Гаврило ж кинув вслід йому камінь, сильно поранив його в голову і оглушив до безпам’ятства, але сам, за своїм селянському добродушності, жахнувся своєму вчинку, і, коли Челкаш опритомнів, почав валятися у нього в ногах, просячи прощення. Челкаш обізвав його гнусом, зауваживши, що і блудити-то він не вміє і, із зусиллям підняв його голову за волосся, сунув йому гроші в обличчя. «Бери, бери, – сказав він при цьому. – Недарма працював, чай, бери, не бійсь! Не соромиться він, що людину мало не вбив! За таких людей, як я, ніхто не стягне. Ще спасибі скажуть, як дізнаються. На, бери; ніхто нічого не дізнається про твоє справі, а нагороди воно коштує. Ну ось!”

Челкаш пішов, похитуючись і все підтримуючи голову долонею лівої руки, а правою посмикуючи свій бурий вус. Гаврило ж зняв свій мокрий від дощу картуз, перехрестився, подивився на гроші, затиснуті в долоні, вільно і глибоко зітхнув, сховав їх за пазуху і широкими твердими кроками пішов берегом убік, протилежну тій, де зник Челкаш.

Раб «суспільної тенденції» своєї творчості, Горький всіляко намагався зобразити в «Челкаше» моральну перевагу міського люмпена-босяка над селянином. Незважаючи на явно неправдоподібне великодушність кримінальника Челкаша, незважаючи на те, що трудовий сільський житель Гаврило показаний тут зрадником, напівідіотом, майже недолюдей, ліва російська інтелігенція зустріла розповідь Горького бурею захоплених оплесків. Його дух цілком відповідав «пролетарським» ідеям марксистів, що ввійшли в моду у росіян лівих замість «селянського» народництва якраз в середині – другій половині 1890-х років.

Посилання на основну публікацію