Герман Гессе

(2.07.1877 – 9.08.1962)
Німецький письменник, лауреат Нобелівської премії (1946).
Романи «Петер Каменцінд», «Гертруда», «Росхальде», «Деміан», «Сіддхартха», «Індійська поема», «Степовий вовк», «Гра в бісер»; повісті «Під колесами», «Кнульп», «Клейн і Вагнер», «Курортник», «Нарцис і Гольдмунд», «Паломництво в країну Сходу», «Поїздка в Нюрнберг» та ін .; розповіді, віршовані цикли, есе.

Поняття «інтелектуальна проза» увійшло в культурний побут на початку ХХ століття. До цього в літературі якщо і було щось схоже, то воно, так чи інакше, пов’язувалося з філософією, наукою абстрактного мислення. Але якщо філософська проза була елітарною, доступною небагатьом, то інтелектуальна, в пору технічного прогресу та підвищення культурного рівня, дуже швидко стала надбанням читачів, що вийшли з інтелігентського середовища.
Проза Германа Гессе цілком відповідає визначенню «інтелектуальної». Нею зачитувалися студенти і філософи, вчені та лікарі, вчителі та інженери, всі, хто шукав сенс життя і цікавився пошуком вічних духовних цінностей.
Герман Гессе народився 2 липня 1877 на півдні Німеччини в невеликому швабському містечку Кальве в сім’ї місіонерів і видавців богословської літератури. Мати письменника Марія Гундерт була філологом, багато років прожила в Індії, заміж за батька Германа вийшла вже будучи вдовою і маючи двох синів. Батько письменника Иоханнес Гессе теж свого часу займався в Індії місіонерською діяльністю. У 1880 р сім’я переїхала в м Базель, де батько Германа викладав в місіонерській школі до 1886 року, а потім вона знову повернулася в Кальв.
З дитинства Герман мріяв стати поетом, хоча батьки вважали, що він повинен слідувати сімейної традиції і готували його до кар’єри теолога. Виконуючи їх волю, юнак в 1890 р вступив до Латинської школу, а в наступному році перейшов в протестантську семінарію.
І все ж богослова з Германа не вийшло. Можливо, надто строгі моральні правила, встановлені батьками для юного Гессе, викликали в нього бажання вирватися з-під їх опіки. У пошуках нових вражень він залишив протестантську семінарію, порвав зв’язок з батьками і став жити самостійно, перебиваючись випадковими заробітками. Спочатку це була робота на годинниковій фабриці, потім книжкова торгівля, яка, між іншим, давала йому можливість багато читати і займатися самоосвітою. Вступивши в 1899 р в літературне товариство «Маленький гурток», Гессе опублікував свої перші книги – томик віршів «Романтичні пісні» і збірник коротких оповідань і віршів у прозі «Час після опівночі».
Перший роман письменника «Посмертні твори і вірші Германа Лаушера» з’явився в 1901 р, проте літературний успіх прийшов тільки через три роки, коли вийшов другий роман під назвою «Петер Каменцінд». Поліпшивши своє матеріальне становище, Гессе залишив роботу в книжковій крамниці, поїхав у село і став жити виключно на доходи від своїх творів. У 1904 р він одружився на Марії Бернуйі, яка народила йому трьох дітей.
У 10-ті роки письменник активно займався літературною діяльністю. Одне за одним виходять його твори – повість «Під колесами», навіяна спогадами про навчання в семінарії; романи «Гертруда», «Росхальде», безліч нарисів і есе.
У 1912 р Гессе з родиною остаточно оселився в Швейцарії. Будучи пацифістом, письменник виступав проти агресивного націоналізму в Німеччині, що призвело до падіння його популярності на батьківщині і навіть особистих образ на його адресу. А під час Першої світової війни Гессе надавав підтримку благодійним організаціям допомоги військовополоненим в Берні, дотримуючись думки, що війна – це неминучий підсумок духовної кризи європейської цивілізації.
У 1916 р через тягот воєнних років, постійних хвороб сина Мартіна, безнадійного стану душевнохворий дружини, а також через смерть батька у письменника відбувся тяжкий нервовий зрив, від якого він лікувався за допомогою психоаналізу. Оговтавшись від хвороби, в 1919 р Гессе написав роман «Деміан», опублікований під псевдонімом Еміль Сінклер. Цей твір користувалося великою популярністю серед молоді, що повернулася з війни і намагалася налагодити життя в повоєнній Німеччині.
У 1919 р Гессе залишає родину і переїздить до Монтаньолу, на південь Швейцарії. У 1923 р Гессе офіційно розлучився з Марією Бернуйі, а в наступному році одружився з Рут Венгер, шлюб з якою тривав лише три роки.
У Монтаньоле Гессе завершив роботу над повістю «Сіддхартха», місцем дії якої стала Індія часів Гаутами Будди. У своєму наступному значному творі, романі «Степовий вовк», письменник вивів образ бентежного художника Гаррі Галлера, що шукає сенс життя в сучасній йому реальності 20-х років. На думку критиків, «Степовий вовк» був «першим німецьким романом, проник у глибини підсвідомості в пошуках духовної цілісності».
У 1931 р Гессе одружився втретє – цього разу на Нінон Долбін – і в цьому ж році почав роботу над своїм шедевром, романом «Гра в бісер», який був опублікований через 12 років, в 1943 р Як колись Томас Мор придумав казкову країну «Утопію», щоб висловити свої головні ідеї та думки, так і Гессе створив свою республіку Касталію, де, відгородившись від зовнішнього світу, зібралися кращі уми людства – вчені, музиканти, поети, художники, мислителі. Вони-то і винайшли тонку інтелектуальну гру в бісер, гру, в якій з’єднувалися вилучення з наук, мистецтв, всі великі формули і духовні цінності, накопичені за багато століть.
Оповідання зосереджується на долі Йозефа Кнехта, який після багатьох років навчання в Касталії став головним магістром гри, зайнявши тим самим найвищу посаду в республіці. Наприкінці книги Иозеф, всупереч традиції, йде з республіки духу в ім’я вищої мети – виховання єдиної учня.
У фіналі роману охоплений смертельної слабкістю Кнехт пливе за своїм юним учнем і тоне у хвилях гірського озера. Смерть ця символічна. Учитель немов стверджує своєю загибеллю нове життя і нове творення. Ідея ця дуже співзвучна давньоіндійської, та й усієї древневосточной філософії, яку Гессе добре знав і любив з юних років.
У 1946 р Гессе була присуджена Нобелівська премія з літератури «за натхненна творчість, в якому все з більшою очевидністю виявляються класичні ідеали гуманізму, а також за блискучий стиль». Гессе не зміг бути присутнім на урочистій церемонії, і від його імені виступив шведський міністр Генрі Валлотон, який сказав: «Гессе закликає нас: вперед, вставайте вище! перемагайте самих себе! Адже бути людиною – це значить страждати від невиліковної подвійності, це означає розриватися між добром і злом ».
Після отримання Нобелівської премії Гессе не залишили більше жодного великого твору. Останні роки життя письменник безвиїзно прожив у Швейцарії, де й помер 9 серпня 1962 у віці 85 років, у сні, від крововиливу в мозок.
За життя Герман Гессе вважався елітарним письменником. У 70-і роки його слава вийшла за межі вузьких інтелектуальних кіл і його творчістю зацікавилася молодь, яка зробила письменника своїм пророком. Особливо зросла його популярність серед молодого покоління США, де навіть був створений культ Гессе.
Молодих читачів приваблювала думка Гессе, неодноразово висловлена ​​в його творах, про те, що протиставити будь трагедії можна тільки розум і силу, пов’язану з моральним удосконаленням людини. І це завдання вже не здавалася Гессе утопією, інтелектуальною грою. За нею письменник бачив прийдешнє, в якому люди перестануть відчувати страх як перед смертю, так і перед життям, бо вона є дар, який можна реалізувати лише піднявшись ще на одну сходинку досконалості.

Посилання на основну публікацію