Генрик Сенкевич

(7.05.1846 – 15.11.1916)
Польський письменник, лауреат Нобелівської премії (1905 р).

Історична трилогія «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володиєвський»; роман-епопея «Камо грядеши»; романи «Хрестоносці», «Без догмату», «Сім’я Полонецький»; повісті й оповідання; книга «Листи з подорожі».

В історії польської літератури знайдеться небагато письменників, що володіли масштабним відчуттям історичного минулого. Генрик Сенкевич належав саме до таких прозаїкам. Він зумів, подібно Гюго, Толстому, Дюма, описати грандіозні події минулих епох, не загубивши при цьому творця цих подій – людську особистість.
Генрик Адам Олександр Пій Сенкевич народився 7 травня 1846 в польському містечку Воля Окжейска (нині це територія Литви) в литовсько-польській родині, що одержала дворянство в 1774 р Батько, Йозеф Сенкевич, володів кількома невеликими маєтками, мати Стефанія (уроджена Чецишовська) походила зі знатної родини, що мала старовинні дворянське коріння.
Раннє дитинство Генрика було безтурботним і щасливим, однак до часу початку його навчання сім’я збідніла, батько змушений був продати свої маєтки. Численна родина Сенкевича (у Генрика були ще старший брат і чотири сестри) переїхала до Варшави.
У школі Генрик був посереднім учнем, досягнувши успіху тільки в польській мові і літературі. Особливо він захоплювався романами Вальтера Скотта, Олександра Дюма і не без впливу цих письменників склав власний роман під назвою «Жертвопринесення», рукопис якого, правда, не збереглася.
Юність Сенкевича припала на 60-ті роки XIX ст., Період для Польщі драматичний, навіть можна сказати трагічний. Польське повстання 1863 проти царського самодержавства Росії закінчилося поразкою. В результаті царський уряд підсилив русифікацію польської культури. Зокрема, викладання у Варшавському університеті повинно було тепер вестися виключно російською мовою. Не бажаючи миритися з подібними утисками, польська інтелігенція організувала нелегальний національно-патріотичний рух, що ставив своєю метою протидіяти політиці русифікації та економічної залежності від Росії. І хоча політичні події не зробили безпосереднього впливу на світогляд Сенкевича, але без них усі спроби письменника розбудити в польському читачі національна самосвідомість виявилися б марними: видавці тоді традиційно віддавали пріоритет НЕ романам, оповідають про героїчне минуле Польщі, а творам на сучасні теми.
У Варшавський університет Сенкевич поступив в 1866 р, пропрацювавши перед цим деякий час домашнім вчителем, щоб заробити грошей на навчання. В університеті спочатку він вивчав право і медицину, а потім перейшов на факультет історії та літератури. У 1871 р через хронічне безгрошів’я Генріку довелося залишити університет, диплом він так і не отримав.
Ще з 1870 р Сенкевич почав пробувати свої сили в журналістиці. Він писав статті відразу для декількох польських періодичних видань, побував у Відні та Парижі як кореспондент ряду газет і досить швидко набув у колах польської інтелігенції репутацію одного з найкращих журналістів Варшави. У 1872 р був опублікований перший роман Сенкевича «Даремно», написаний у студентські роки. Незважаючи на певні слабкості, це твір автора заслужило позитивний відгук Крашевського, одного з авторитетних польських письменників того часу.
У 1876 р Сенкевич відправився в США з метою створити польську громаду в Каліфорнії, де польські емігранти могли б нормально жити і працювати, не піддаючи репресіям з боку російського уряду. Витрати на цю поїздку взяла на себе варшавська «Газета Польська», уклавши договір з Сенкевичем на серію статей про Америку. Сенкевич прожив у Каліфорнії більше року. І хоча польську колонію так і не вдалося створити, американські репортажі, нариси та новели письменника, регулярно з’являлися в польській пресі з 1876 по 1878, мали великий успіх. Пізніше вони були видані окремою книгою під назвою «Листи з дороги». До цього часу Сенкевич став визнаним майстром психологічного нарису.
У 1878 р Сенкевич побував у Франції та Італії, де виступав з лекціями. В Італії він познайомився з Марією Шенкевич, полькою за національністю, яка через два роки стала його дружиною. Шлюб виявився, хоча і щасливим, але недовгим. У 1882 р у подружжя Сенкевич народився син Генрик Йозеф, а через рік – дочка Ядвіга. Після народження другої дитини здоров’я Марії різко погіршився і в 1885 р вона померла від туберкульозу.
Повернувшись в 1879 р до Варшави, Сенкевич очолив нову щотижневу газету, не залишаючи при цьому белетристику. У травні 1882 він почав друкувати у варшавській газеті «Слово» роман «Вогнем і мечем», що відкриває трилогію, присвячену історичного минулого Польщі в період з кінця 40-х по 70-і роки XVII ст. І хоча критики докоряли письменника за захоплення далеким минулим, більшість читачів високо оцінило цей твір за колоритність і правдивість в описі подій.
Сам же письменник свій відхід від сучасної тематики пояснював так: «Чи не краще, чи не здоровіше чи – замість того, щоб малювати нинішній стан умів, нинішніх людей, їх бідність, незгоду з самими собою, марні потуги і безсилля, показати суспільству, що були часи ще гірші, страшніші і відчайдушні, але, незважаючи на це, настав відродження і спасіння. Перше може остаточно розхолодити і привести у відчай, друге – додає сил, живить надію, будить бажання жити ».
Наступні за «Вогнем і мечем» романи «Потоп» і «Пан Володиєвський» завершили трилогію, усталилося авторитет письменника. Ці твори, що викликали не лише величезний читацький інтерес, похвали і дискусії, але і різку критику, поклали початок світової слави Сенкевича. Романи «Без догмату» і «Сім’я Полонецький», що вийшли після трилогії, оповідали про польську дійсності і були написані в психологічному ключі ранніх новел.
Наприкінці 1894 Сенкевич одружився на шанувальниці його таланту юної Марії Романської. Однак цей шлюб незабаром розпався, надто вже різні характери та погляди на життя були у подружжя.
У середині 90-х років письменник починає роботу над двома широкомасштабними історичними творами – романом «Камо грядеши» – про гоніння на перших християн за часів правління Нерона і романом «Хрестоносці» – про боротьбу поляків з Тевтонським орденом на рубежі XIV-XV ст. Окремі глави роману «Камо грядеши» публікувалися в періодичній пресі вже з середини 1894 А повний текст цього твору побачив світ в 1896 р і незабаром був переведений в багатьох країнах Європи. В найкоротший час роман придбав славу видатного зразка історичної романістики і зміцнив світову популярність Сенкевича. Роман «Камо грядеши» був зустрінутий захоплено не тільки критиками, які відзначали, що цей твір є кращим з існуючих літературних зображень Риму епохи Нерона, але і католицькими колами Польщі та Європи. У 1900 р Папа Римський надіслав Сенкевичу привітання з нагоди 25-річного ювілею його літературної діяльності та 50-річчя. Це привітання неабиякою мірою сприяло присудження Сенкевичу в 1905 р Нобелівської премії з літератури «за видатні заслуги в галузі епосу».
У Польщі Сенкевич був настільки популярний і любимо, що в 1900 р, коли відзначався 25-річний ювілей його літературної діяльності, не тільки відбувся цілий ряд урочистих заходів по всій країні, але за передплатою була зібрана достатня сума грошей для придбання ним невеликого маєтку Облегурек неподалік від Кельце. Незабаром після ювілею Сенкевич одружився зі своєю кузиною Марії Бабській.
У 1905 р Сенкевич завершив роман «На полі слави», що з’явився продовженням його першої історичної трилогії. На початку Першої світової війни Сенкевич переїхав до нейтральної Швейцарії, де, незважаючи на сильний склероз, працював у польському Червоному Хресті. Письменник помер у Відні 15 листопада 1916 Через вісім років прах Сенкевича був перевезений до Польщі.
Письменницька доля Генрика Сенкевича була щасливою – критики різних країн світу захоплено відгукувалися про польського романіста, називаючи його «одним з найбільших майстрів сучасного роману». Про талант письменника свідчить і той факт, що майже всі його великі твори були екранізовані за участю кращих польських і зарубіжних акторів. А за романом «Камо грядеши» були поставлені відразу два фільми – французькими та італійськими кінематографістами. Такий інтерес кінематографа до творчості письменника можна пояснити тим, що Сенкевич завжди майстерно захоплював читача не тільки сюжетом, а й порушував у нього інтерес до того, що відбудеться надалі. У більшості своїх творів письменник дотримувався канон благополучного кінця, з’єднуючи щасливі пари і винагороджуючи самозречення, прославляючи вірність, дружбу і хоробрість. Тим самим він йшов назустріч недосвідченому читачеві, закликаючи вірити в століттями обгрунтоване право на щастя, а також в те, що прагнення до нього не безнадійно.

Посилання на основну публікацію