Ентоні Берджесс “Тремтіння наміру” – аналіз

Існує точка зору, яка говорить, ніби “Тремтіння наміру” Ентоні Берджесса є пародією на шпигунські романи. Треба відразу сказати, дане визначення твору дав сам автор, посилаючись в передмові на безглуздість Холодної війни. Читачеві не дано знайти те, про що говорить Берджесс, оскільки “Тремтіння наміру” дійсно подібний до пародії, але тільки на англійський гумор. Толком пожартувати у Ентоні так і не вийшло. Те, що відбувається на сторінках вийшло плоским, розведеним судженнями про релігію серед британських солдатів і кумедними пригодами засланця на території Радянського Союзу.

Про англійський гумор розмова завжди особливий. Він у мешканців Альбіону вельми своєрідний: британці висміюють буденність на примітивному рівні, відтворюючи наіглупейшіе ситуації. Відразу стає зрозумілим, чому рідко виникає бажання сміятися від дурному представлених сцен, якщо вони не опускаються до відвертої вульгарності. Власне, Берджесс низько не опускався, зберігаючи вид інтелігента. Йому вдається жартувати, як істинному британцеві, вносячи в сюжет дурні ситуації. Наводити конкретні приклади немає необхідності, вони зустрічаються регулярно.

Втім, висміяти образ ворога – це одне, а проїхатися по релігійних почуттів співгромадян – інша справа. Головний герой оповідання спочатку вчиться в релігійному закладі, потім вивчає слов’янські мови. Його подальший шлях ясний і зрозумілий – він стає військовим. Тепер потрібно вирішити задачу із завдань – визначитися з конфесією, щоб і служити було приємно та не страждати від належних за статутом здійснення необхідних ритуалів. Парадокс полягає в тому, що атеїсти в британських військах доводиться тяжко, трохи менше дістається протестантам, а католики схильні до особливого роду мукам, пов’язаних з суворою позицією церкви до релігійних відправлень.

Грунтовно надавав на хворе, Берджесс кидається з крайності в крайність, наповнюючи сюжет сумбурними пригодами головного героя, розбавляючи розповідь відходом в еротичні фантазії географічного спрямування, сприймаючи, припустимо, Дарданелли, жіночим статевим органом. Фантазія на фантазії – нічого крім фантазій. Слухати подібного зі сторінок читачеві буде важкувато, як би Берджесс і не намагався акцентувати увагу на безглуздих моментах. Немає інтересу шукати разом з автором німецьку повію в Лондоні, як і немає бажання спостерігати за тупістю радянських громадян, які бачать в неадекватному міліціонера працівника КДБ.

Розуміти “Тремтіння наміру” потрібно максимально просто: Бёржесс куражиться. Це треба прийняти, не надаючи значення пропонованої Ентоні історії. Шпигуни були і будуть, а розповідати про них дано не кожному письменникові. Залишається посилатися на пародійність сюжету, виправдовуючи бажання зігнати на папері думки. Трепету насправді немає – вся справа в треморі. Тремтіння має властивість виникати від бажання щось здійснити. Берджесс хотів написати – і написав. Читач захотів прочитати – і прочитав. Обопільне зцілення сталося – трепет наміри вичерпався.

Що “Заводний апельсин”, що “Тремтіння наміру” розкриваються завдяки авторському супровідного тексту. Тільки не завжди задумане письменником їм виповнюється в бажаному для нього вигляді. Десь все пішло шкереберть – і швидше за все тоді, коли розмови навколо релігії поступилися місцем дійсним шпигунським пристрастям. Оповідання покотилося і Берджесс втратив над ним управління. Наведені в тексті ситуації все більш погіршували становище. Повертатися до теми релігії вже не мало сенсу, адже Ентоні не про неї збирався писати, а про Холодну війну.

Берджесс не вірить в можливість війни на знищення, вважаючи це безрозсудним і тому неможливим варіантом розвитку подій. Хотілося б так думати і читачеві, не цілком довіряє адекватності перебувають при владі людей. У політику завжди йшли люди амбітні, бажаючі реформувати існуюче. І не всі з них налаштовані мирно, частіше навпаки – не проти скористатися продовженням політики радикальними методами. Але це вже не тема для жартів.

Посилання на основну публікацію