Драма як літературний рід і епіграф, його смислове навантаження

Одним з основних літературних течій є драма. Якщо говорити про драму, як про рід літератури, то вона відтворює зовнішній світ, який бачить автор, і часто це стосується взаємин людей, суспільних протиріч і конфліктів, вчинків та подій.

Драма як літературний рід
Цим драма істотно відрізняється від лірики та епосу, так як вона має діалогічну форму. А відсутність оповідної мови позбавляє цей рід літератури деяких художніх можливостей, які доступні епосу.

У подібному роді літератури не зустрінеш великої кількості внутрішніх монологів героїв, коментарів автора і його прямих характеристик персонажів і відбувається. Особливістю драми є те, що її головний задум і сенс розкриваються через гостроконфліктні ситуації, які і спонукають персонажів до певних дій або словами.

Тому акцент драми завжди укладений в словах і діях головних героїв. А сюжетність і разноречіе розвивають художню цінність драми.

Через основний сюжет і вчинки героїв ми дізнаємося про їх характер і життєві цінності – на відміну від епосу, де це описує сам автор. З цієї причини дії і слова персонажів драми максимально психологічно насичені.

У даному випадку, можуть бути присутніми коментарі автора, але він, швидше за все, кратно пояснює або доповнює поведінку героїв, підкреслюючи їх міміку і жести. Цей рід літератури безпосередньо пов’язаний з театром, тому що найчастіше драми ставляться в театрі, тому такий твір повинен відповідати запитам театрального мистецтва.

Яскравими прикладами драми можна назвати твір Горького “На дні” і знамениту п’єсу Островського “Гроза”.

Епіграф і його смислове навантаження
Епіграфом називають цитату, поміщене на чолі літературного твору або твору. Це слово на грецькому означає “напис”, що дослівно пояснює значення епіграф. Епіграф може побут дуже важливою частиною будь-якого твору, незважаючи на свій невеликий розмір і обмеженість.

Це пов’язано з призначенням епіграфа і його смисловим навантаженням. Адже подібна цитата вказує на дух твору, на найголовнішу ідею і тематику. Також епіграф почасти показує ставлення автора до власного творінню – за допомогою такої інформації задум роману інтерпретується легше і грунтовніше.

Застосування епіграфа залежало від літературних настрій того чи іншого часового періоду, часом епіграфи входили в моду, ставали буденною літературним прийомом, а потім виходили з ужитку. Також епіграф дає можливість додати нового сенсу чужий відомої думки, і змусити інших подивитися на неї по-іншому.

Знаменитими епіграфами є: епіграф до “Ревізора” Гоголя – “Нема чого на дзеркало нарікати, коли пика крива”, епіграф до “Анні Кареніній” Толстого – “Мені отомщеніе і Аз воздам”, епіграф до “Братів Карамазових” Достоєвського – “Істинно, істинно кажу вам: якщо зерно, полеглих в землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плоду “.

Посилання на основну публікацію