Біографія і творчість Альбера Камю

З сучасних письменників у Камю, мабуть, сама вражаюча доля. Зовсім молодим він став живим дзеркалом цілого покоління. Його прийняли настільки прихильно, що він отримав Нобелівську премію в віці, коли інші ще мріють про Гонкурівську.

У чому ж причина настільки рідкісної популярності? Мабуть, в тому, що Камю зумів висловити смутні припущення читачів військових і післявоєнних років. Він поставив безліч питань, важливих для всіх. Сам Камю постійно перебував в болісних пошуках загальних і приватних істин людського існування, і в своїх романах, повістях, драмах і есе йому вдалося передати неспокійне биття власної думки. Написані стримано, простою мовою, вони хвилюють гостротою і глибиною проблематики, своєрідністю персонажів, витонченістю психологічних аналізів.

Альбер Камю народився на півночі Алжиру в передмісті містечка Мондові і був другим сином сільськогосподарського робітника-поденника. По материнській лінії він вів походження від вихідців з Іспанії. Дитині виповнився рік, коли поранений на фронті батько помер в госпіталі. Родині довелося перебиватися на скромну пенсію за загиблого батька і на гроші, які приносила мати, яка працювала прибиральниця-прибиральницею в багатих будинках. І освіту навряд чи вдалося б завершити, якби шкільний вчитель не виклопотав хлопчикові стипендію в респектабельному Алжирському ліцеї.

За рік до закінчення ліцею Альбер застудився під час футбольного матчу, захворів на туберкульоз і майже рік провів в лікарні, на межі життя і смерті. Це зробило сильний вплив на його образ думок. Що стосується здоров’я, то наслідки хвороби позначалися все життя.

Потім було навчання в Алжирському університеті, де юнак займався переважно філософією (темою випускного твори було переростання елліністичного містицизму Гребля в християнське богослов’я блаженного Августина). Коло його читання був широкий і різноманітний, серед улюблених письменників були Франс, Жид і Мартен дю Гар. Щоб прогодуватися, Камю доводилося постійно займатися заробітками.

Але незважаючи на безгрошів’я, зайнятість і хвороба, молодий Камю був далекий від понуро замкнулася в працях і турботах подвижника. Він напористий, винахідливий, розкутий. Знали його згадують про витривалості юнаки в подорожах, пристрасної прив’язаності до спорту, дотепності в бешкетних розіграшах, про його енергії ініціатора різних витівок. Уже тоді висвітилася одна з найбільш привабливих рис Камю – стоїчний життєлюбність.

У 1935 році Камю організовує пересувний Театр Праці, де пробує сили як режисер, драматург і актор, а часом і виконує обов’язки суфлера. Серед його постановок п’єси Есхіла, “Кам’яний гість” Пушкіна, сценічна переробка «Братів Карамазових» Достоєвського, «На дні» Горького. Він входить до Комітету сприяння Міжнародного руху культури проти фашизму і очолює Алжирський народний будинок культури. У ті ж роки Камю вступає в комуністичну партію, однак, не задовольнившись теорією і практикою руху, в 1937 році виходить з неї.

Тоді ж починається літературна діяльність Камю. Першою книгою стала збірка коротких філософсько-літературних есе «Зворотний бік і обличчя» (1937). Автор згадує дитячі роки, коли він «перебував на півдорозі між сонцем і убогістю», описує студентські поїздки до Чехословаччини, Австрії та Італії. Велика частина книги песимістична, що пов’язано з особистими неприємностями під час подорожі: загостренням хвороби і сваркою, а потім розривом з дружиною.

Коли в 1938 році в Алжирі було засновано газету лівого спрямування «Альже репюбліксн», Камю стає її всюди поспіває співробітником. Але в дні «дивної війни» газету закрили, і Камю перебрався в Париж, де влаштувався секретарем редакції в газеті «Парі-Суар». Вільні годинник він наполегливо використовує для роботи над декількома рукописами одночасно.

Першою з задуманої серії була завершена (в травні 1940 року) повість «Сторонній», написана в формі записок людини, чекає страти. Як і у всіх творах Камю, центральною темою тут є пошук сенсу життя, осягнення наріжною істини світу і свого в ньому призначення. Однак публікація повісті затрималася – в червні 1940 року «дивна війна» завершилася розгромом Франції. Разом з редакцією газети Камю потрапив спочатку на південь країни, потім його звільнили з редакції за занадто радикальні погляди, і він виявився в рідних краях, де його чекала нова дружина – Франсина Фор. Кілька місяців він вчителював в Орані, другому за величиною місті Алжиру. Восени 1941 року письменник знову в південній зоні Франції, де він незабаром був відрізаний війною від дружини і близьких, які залишилися в Алжирі.

Тоді ж Камю включився в роботу таємницею бойової організації «Комба» ( «Битва»). Він вів розвідувальну діяльність для партизан, а також співпрацював в нелегальній друку, де в 1943-1944 роках вийшли його «Листи до німецького друга» – філософсько-публіцистична відповідь спробам виправдати фашизм.

«Міф про Сізіфа» має підзаголовок «Роздуми про абсурд» – мова йде про абсурдність людського життя. Людина – це Сізіф, говорить Камю, він навічно засуджений богами укочувати на вершину гори камінь, звідки той знову зривається вниз. Старовинний міф під пером Камю насичується філософськими і літературними екскурсами, перш за все в творчість Достоєвського, стає розгорнутим есе про суть буття. Життя абсурдна, але Сізіф усвідомлює свою долю, і в цій ясності – запорука його перемоги.

Звільнення Парижа в серпні 1944 року поставило Камю на чолі газети «Комба». Деякий час він харчується виношеними в підпіллі надіями на зміни, займається політичною публіцистикою, але реальність протвережує його, і Камю не знаходить опори в жодній з доктрин того періоду.

Тим часом його письменницька слава зростає. Рідкісний успіх мала п’єса «Калігула» (1945), чому немало сприяв дебютував в ній Жерар Філіп. У розумінні Камю римський імператор Калігула – це людина, яка стала кривавим деспотом не під впливом пристрастей і інтересів, а їх вабить ідеями. «Неможливо руйнувати все, не руйнуючи себе», – так уточнював пізніше автор центральну думку драми.

Наступним великим твором з’явився роман «Чума» (1947). У ньому письменницьким уявою створені особливі, не існували в дійсності обставини: епідемія чуми в Орані. Мовою іносказань, у блискучій літературній формі Камю знову ставить корінні проблеми часу. Криза, що оголює суть всіх відносин. Людина в момент найтяжчого випробування. Людина і смерть. Розлука, що перевіряє силу уподобань.

Далі послідувала п’єса «Справедливі» (1950) про російських терористів-есерів. Одним з її центральних епізодів є зустріч Івана Каляєва з дружиною вбитого їм великого князя Сергія Олександровича. Чи може бути виправдане право на насильство? – задається питанням і глядачів Камю.

Потім вийшов трактат «Бунт людина» 1951), задуманий, за свідченнями критиків, як порівняльний аналіз бунтарської свідомості за останні 2 століття. Волею Камю в ряду бунтівників Сен-Жюст і маркіз де Сад виявляються предтечами Гегеля, Маркс простує в парі з Ніцше, а Нечаєв прокладає дорогу Леніну.

Поступово Камю відходить від суспільно-політичного життя. Його все сильніше притягують глибинні проблеми людських відносин, і це знаходить відображення в нових творах: публіцистиці, зібраної в 3-х книгах «злободенні заміток» (1950, 1953, 1958), а також ліричних есе книги «Літо» (1954) про дні молодості, повісті «Падіння» (1954) і збірці оповідань «Вигнання і царство» (1957). Він повертається до режисури, ставить вистави за сценічним переробкам Фолкнера ( «Реквієм по черниці») і Достоєвського ( «Біси»), подумує про власний театр.

Автомобільна катастрофа обірвала життя Камю в самому розквіті. З портфеля, який він віз із собою, витягли незавершену рукопис роману «Перша людина». Цю книгу Камю називав «романом своєї зрілості», своєї «Війною і миром».

На початку шляху Камю заніс в записну книжку чотири умови щастя: щоб її любили, жити на природі, творити, відмовитися від честолюбних задумів. Він намагався слідувати цій програмі і своїми творами зумів висловити збентежені почуття сучасної людини.

...
ПОДІЛИТИСЯ: