Багатокажучі прізвища в романі «Ідіот»

Грандіозне за масштабом і задумом виконання твір Ф.М. Достоєвського «Ідіот» рясніє різноманіттям прізвищ, які містять свій прихований сенс.

Відомий літературознавець В.М. Топоров відзначав, що імена власні деяких персонажів плавно переходять в загальні назви.

Символізм прізвищ автора визначено тенденцією міфопоетичного мислення. Значимість, укладена в імені того чи іншого персонажа, розгортається безпосередньо в дію. Герой виконує тільки те, що означає його ім’я.

Саме в романі «Ідіот» ми чітко простежуємо цю відповідність.

Умовно всі імена і прізвища дійових осіб роману Федора Михайловича можна розділити на три групи: звірині, пташині, пов’язані з підданих обробленню природним матеріалом.

До першої відносяться такі: Настасья Пилипівна Барашкова, Лев Миколайович Мишкін, Іполит Терентьєв. Друга група представлена ​​іменами власними наступних героїв: Птіцин, Лебедєв і Іволга. Ну і третя, що включає в себе тільки дві – Рогожин і Єпанчіна.

Зупинимося детальніше на прізвищах Рогожин і Єпанчіна, адже саме ці персонажі грають головну роль в розкритті образу головного героя роману, князя Мишкіна.

Парфен Рогожин духовно близький до сектантства. Його приваблюють старообрядницькі традиції. Прізвище це не випадкова, вона асоціативно відносить читача до розкольницьких центру, зосередженому навколо Рогожского кладовища.

Сектантський мотив тут дуже очевидний і тонко підкреслять автором. Це ім’я пов’язане не тільки безпосередньо з конкретним кладовищем, а й з кладовищем в загальному розумінні сенсу цього слова. Навіть його будинок нагадує це місце. І цей момент не бентежить героя, йому навіть подобається це.

В цілому ж якщо узагальнити, образ Парфена Рогожина – пряме нагадування про ритуал поховання. Актуалізацію цього ми знаходимо в сцені, коли два героя завмирають біля тіла Настасії Пилипівни.

Достоєвський надавав особливого сенсу цій сцені, вважаючи її ключовий. Вона з’єднує двох дійових осіб через жертву (недарма прізвище героїні Барашкова).

Рогожин, цей живий у всіх своїх проявах герой, працює на фінал – смерть. Він чітко розуміє, як потрібно йти з життя, робити це потрібно без зайвих слів.

Отже, під час спільного чування біля мертвої героїні, Парфен стурбований тим, щоб нікому не віддавати її тіла. Ця фінальна сцена повністю розкриває не тільки образ персонажа Рогожина, але і символізм його прізвища.

Достоєвський показує жертовний світ, він трагічний, але не менш трагічний, вважає автор, той, який залишається за його межею.

З одного боку ми бачимо жертовного баранчика – Настасію Пилипівну, яка з легкістю і навіть покірно приймає свою долю. А з іншого боку – птиці (Птіцин, Иволгин, Лебедєв), символ дрібноти і меншовартості природи людини, того світу, який втратив все своє божественне начало.

Носії пташиних прізвищ – уособлення світу, який став повністю жидівським.

Залишився тільки лише невеликий острівець, який ще зберігає релігійність, – Мишкін і Настасья Пилипівна.

Посилання на основну публікацію