Фет був затятим противником соціальних і громадянських тем у ліриці, вважаючи за краще писати виключно про власні почуття.
У його ліриці неможливо виділити окремі мотиви, як у його поетів-попередників, кожен вірш є окремою виразною картинкою, в якій поєднується кілька його думок.
Головна ж особливість поезії Фета полягає в тому, що його вірші завжди починаються з опису деякого абстрактного пейзажу, після якого слідує побудоване на тонких асоціаціях і паралелях міркування про насущне. Таким чином, можна сказати, що в ліриці Фета тісно переплітаються дві тему:
- природна;
- любовна.
«Шепіт, боязке дихання…»
Вірш «Шепіт, боязке дихання…» (1850 рік) насправді являє собою опис ночі, проведеної з коханою жінкою.
Зміни милої особи, пов’язані з пристрастю і ніжністю, Фет порівнює зі змінами природи, а власні відчуття – зі сходом сонця (… і зоря, зоря!…).
Трелі солов’я ж тут служать виключно декорацією для здійснення любові Фета. З філологічної точки зору цей вірш цікавий тим, що в ньому не використано ні одного дієслова, тільки іменники і прикметники.
«Сяяла ніч»
Таке ж ставлення поета до природи можна побачити у вірші «сяяла ніч», який присвячений Тетяні Берс. Цей вірш побудований на контрасті: спокійний мирний нічний пейзаж служить декорацією для пристрасної бурі в душі ліричного героя.
Також яскравим чином тут служить рояль: звуки, які він здатний видати, також порівнюються з неприборканими почуттями поета.
Він каже, що любов – це поняття вічне, тому що навіть через багато років його бажання не змінилося:… обійняти і плакати над тобою.
«Цей ранок, радість ця»
Вірш «Цей ранок, радість ця» описує весну. Що цікаво, тут немає переходу від пейзажу до почуттів – навпаки, читачеві залишається лише гадати, що хотів сказати Фет подібним зображенням природи.
Швидкий ритм вірша, який досягається завдяки використанню коротких рядків, кожен з яких починає з анафори (це… ця…) дозволяє читачеві відчути, наскільки стрімка і метушлива весна в очах поета.
«Ще травнева ніч»
Схожим є і вірш «Ще травнева ніч», в якому також немає переходу до опису любовних почуттів. Але вірш цікавий іншим: любов тут – це захоплення ліричного героя, який споглядає нічну красу.
Його переповнює блаженство, він порівнює спокійний нічний краєвид з прекрасним жіночим обличчям. У вірші використовується безліч епітетів, однак думки героя так і не перетікають з природи на жінку.