Аналіз вірша «Silentium!»

Назва вірша перекладається з латинської як «Мовчи!». Цей заклик лейтмотивом проходить через увесь твір. Спонукання до мовчання тут виходить на перший план, тому воно відображено у назві.

Тютчев повторює благання в кінці кожної строфи, активно впливаючи на читача.

Вірш можна охарактеризувати як дуже особистий, незважаючи на те, що він наповнений зверненнями до співрозмовника. Справа в тому, що вірш належить до числа перших творів Тютчева, які він писав «у стіл» – для себе, а не для публіки. Переконати надрукувати деякі з них поета змогли близькі друзі.

В даному вірші піднімається тема сакральності міркувань і роздумів, зрозуміти які судилося тільки їх автору. Тютчев пише про них, як про щось чарівне:

«Є цілий світ в душі твоїй

Таємниче-чарівних дум…».

Поет проводить чітку грань між внутрішнім світом і зовнішнім. Причому останній малюється нам як ворожий і «чужий».

Це стає ясно з слів

«Лише жити в собі самому вмій …».

Внутрішній світ, навпаки, сповнений романтики і світлих фарб.

Читаючи цей вірш, ми відчуваємо наростання невиразної тривоги і зародження страху. Виходить тривога і страх від заключних рядків кожної строфи.

Градація «милуйся – харчуйся – слухай» підсилює цей ефект.

Перше слово носить легке, декілька відсторонене значення, а останнє набуває більш суворий відтінок.

Фарби згущуються ще сильніше, коли ми в середині твору натикаємося на рядок «Іншому як зрозуміти тебе?». Здається, що тут криється не побоювання відкритися перед співрозмовником, нехай навіть і найближчим другом, а розчарування. Над читачем і автором нависає інше питання:

  • Чи варто ділитися своїми переживаннями і думками?
  • Чи не обернеться це проти мене?

Тютчев, будучи дипломатом, звик бути обережним, і дана риса характеру поета розкривається тут в достатній мірі.

Увесь цей вірш схожий на діалог з собою.

Мовчазним співрозмовником, про якого згадувалося раніше, насправді, є сам автор. Тому він може давати поради такого характеру, бути наполегливим, місцями навіть агресивним. Адже мова йде про благополуччя самої близької йому людини – про нього самого.

Саме за рахунок того, що вірш спочатку писався не для громадськості, він і здається нам таким привабливим. Створюється враження, що ми отримали доступ до чогось особистого, таємничого і тому настільки цікавого. Тому й порада «Мовчи!» нам так подобається. У вірші немає лицемірства, зухвальства, він не змінений відповідно до обставин й не вигаданий просто заради підтримки бесіди. Він наповнений щирістю.

Хочеться вірити Тютчеву.

Вірш написаний в 1830 році, в епоху занепаду російського романтизму. Цим і обгрунтовуються розчарування, страх, прагнення до таємничості і занурення у власний внутрішній світ – як ніяк, це ознаки того напрямку громадської думки, яка була поширена в другій половині XIX століття.

ПОДІЛИТИСЯ: