Аналіз вірша Андрія Білого «Веселощі на Русі»

Поет Андрій Білий є одним з яскравих представників російського символізму, творчість якого носить яскраво виражений народний характер. Вірші цього поета дуже тонко імітують російську мову, рясніючи словами розмовного жанру. Таким чином, за визнанням самого Андрія білого, він хотів донести свої твори до простих людей, розраховуючи, що вони будуть їм більш зрозумілі, якщо використовувати не «високий штиль», а слова з повсякденного вжитку.

До таких творів належить і вірш «Веселощі на Русі», написане в 1906 році. Слід зазначити, що події 1905 року поет сприйняв з натхненням, так як вважав, що російське держава прогнило від заснування до самої верхівки. Але при цьому Білий відкрито висловлював сумніви з приводу того, що простий мужик, далекий від політики, зможе побудувати новий світ, в якому пануватимуть рівність і братерство.

Однією з причин, по якій подібна ідилія неможлива, поет вважав найстрашніший народний порок – пияцтво. Причому, він щиро дивувався, чому розпивання спиртних напоїв у людей асоціюється зі святом і таким собі душевним підйомом. Адже «вогняна вода» не щадить нікого, і після так званих народних гулянь її жертвою стають все без винятку. «Диякон, писар, поп; дяк повалили на лужок », – зазначає поет, підкреслюючи тим самим, що пияцтво на Русі процвітає не тільки серед простого люду, а й серед духовенства – так званої білої касти, яка повинна боротися за порятунок людських душ.

Однак коли на Русі йде веселощі, про мораль забувають і старі, й малі. Девіз гуляють, на думку поета, досить простий і примітивний у своїй відвертості: «Наплювати та розтоптати: веселитися, пити та жерти». При цьому ніхто не відчуває каяття через п’яних гульбищ, бійок, публічного лихослів’я і масового психозу, до яких схильні люди, які беруть участі в народних гуляннях. У цьому вірші поет дуже яскраво виводить образ духовної особи, яка після пиятик на публіці пускається в танок, «носом – в калюжу, п’ятою – в твердь». Автор підкреслює, що з такими ставлениками божими народу не залишається нічого іншого, як заливати свою тугу горілкою і чекати закінчення земного століття, щоб знайти розраду в могилі. Саме тому білий закінчує свій вірш на досить песимістичною ноті, стверджуючи: «Над країною моєї рідною встала Смерть».

Посилання на основну публікацію