✅Аналіз твору «Нудота» Ж. П. Сартр

Двадцяте століття помітно відрізняється від дев’ятнадцятого століття не тільки літературою, а й появою особливого напряму в філософії, який виник в Західній Європі.

Пошук свого «я» в абсурдному і хаотичному світі відбивається в творах представників екзистенціалізму, і роман Жан-Поля Сартра «Нудота» – яскравий тому приклад. Що таке Нудота, і навіщо головний герой пише це слово з великої літери?

Чому Сартр вибрав таку назву для свого твору, і чим воно підкорило публіку – це належить з’ясувати читачам разом з головним героєм Антуаном Рокантеном.

Історія створення

«Нудота» – літературний дебют Жан-Поля Сартра.

Французький письменник і філософ закінчив свій твір в 1938 році в Гаврі. У своєму романі автор підкреслює абсурд людського існування, а на перший план висуваються:

  • відчай;
  • самотність;
  • безвихідь епохи.

Філософ в «нудоті» представляє свій атеїстичний екзистенціальний погляд на світоустрій і дає своєму герою здогадатися, в чому сенс життя.

За свою творчість Сартр був удостоєний Нобелівської премії в 1964 році, від якої він багатозначно відмовився, що привернуло увагу керівника Радянської держави Микиту Сергійовича Хрущова, і той запросив письменника з візитом в СРСР.

Коли генсек зацікавився особистістю скандального лауреата, йому сказали, що один з головних творів філософа – роман «Нудота», і політик сильно обурювався через назву роману, хоч і йому роз’яснили пізніше, що нудота в літературному творі наводиться не в буквальному сенсі.

Жанр і напрямок

Твір Сартра був написаний в епоху модернізму, коли на одвічне питання про сенс життя філософія знайшла нову відповідь: в 1920-ті роки екзистенціалісти вперше заявили про те, що сенсу – немає.

Якщо раніше істина перебувала в вірі в Бога, в саморозвитку, в коханні, то тепер вона і зовсім загубилася, або ж зникла за самим процесом існування.

«Нудота» написана в формі щоденникових записів Антуана Рокантена, в яких автор висуває свою екзистенціальну позицію, тому безцінна спадщина Сартра – це філософський роман.

Про що?

Рудоволосий Антуан Рокантен починає вести щоденник, щоб докопатися до суті. Він вважає, що все в світі якимось чином змінилося, і від цього йому ніяково.

Матеріальні предмети викликають у нього огиду, давлячи на героя своїм існуванням. Він по-іншому сприймає навколишній світ, інакше дивиться на звичайні речі – на вилки, трубки, дверні ручки або, наприклад, на гальку, яку з незрозумілих причин він не зміг кинути в море.

Персонажу важко тому, що він відчуває себе зайвим в світі.

Антуан не може знайти своє призначення, тому його «нудить». Нудота в романі – метафізична, спочатку герой просто не може пояснити цей стан, він лише шукає причину зміни в собі.

Антуан веде щоденник про маркіза де Рольбоне і хоче довести, що той доклав руку до вбивства Павла I. Так само герой з ніжністю згадує свою колишню любов – актрису Анні, з якою він ближче до кінця твору вони зустрінеться, але кохання не стане сенсом його існування . А що ж тоді стане? З кожним днем ​​все більше розуміючи, що таке Нудота для нього самого, Рокантен знайде відповіді на всі свої питання.

Головні герої та їх характеристика

Антуан Рокантен, тридцятирічний науковець, який займається історичними дослідженнями. Він занурений в свої думки, починає записувати будь-яку незначну дрібницю, аби з’ясувати, чому йому «нудно».

Головний герой вільний від суспільства, але страждає від неможливості висловитися.

Персонаж навіть кидає роботу над книгою заради істини, яку він так відчайдушно шукає, хоча протягом роману підказка була з ним поруч. Самотній герой цікаво сприймає не тільки звичайні предмети, але і таке поняття, як час – він для нього низка миттєвостей, в яких потопає реальність.

Майбутнє він бачить безглуздим, а минуле і зовсім зниклим, попри постійні спогади. Читач немов опиняється в голові Антуана, назовні вивертає його внутрішній світ і разом з рудим оповідачем приходить до вирішення поставлених проблем.

Анна – дівчина, з якою Антуан давно розлучився. Вона з’являється в його спогадах прямо на початку книги. Головний герой впадає в ностальгію, і в ньому прокидаються колишні почуття, але після зустрічі він тільки більше страждає від свого становища.

Анна схожа з головним героєм.

Анна бачить світ у похмурих кольорах, навіть називає себе «живим мерцем».

Можна сказати, що Анна – двійник Антуана в жіночому образі. Під час їх зустрічі чоловік розуміє, що не може врятувати жінку, назвати причини, які спонукають жити, адже на той момент він ще не вибрався з «нудоти». Анна – це важливий персонаж, в якому читач разом з Антуаном бачить помилкову надію на порятунок.

Окремо варто виділити гуманіста Ожьє П., або, як його називає Антуан – самоучка. Таке прізвисько у персонажа з’явилося через його особливу ​​техніку читання книг (в алфавітному порядку).

Головний герой періодично уникає спілкування з педантичним читачем, тому що не поділяє його світогляду, а той, навпаки, радий спілкуванню з ним. Самоучка живе для інших, через свою любов до людей він записався в соціалістичну партію.

Антуану не по дорозі з таким персонажем, проте, товариш гуманіст грає важливу роль в творі і цікавий своїм складом розуму.

Проблематика

Спочатку Антуан разом з читачем відчайдушно намагається з’ясувати, що таке Нудота і чому вона його так мучить. Зрештою, він розуміє, що це «б’є в очі очевидність» тому, що сенсу немає.

Однак від довгоочікуваного розуміння важкого стану легше йому не стає, навпаки – тепер потрібно якось подолати «нудоту». Чи можна змиритися з відсутністю сенсу життя – головна філософська проблема роману. Герой шукає своє призначення, своє місце в світі, свій сенс, а читаюча публіка – разом з ним.

Не менш гостро в романі стоїть проблема самотності.

Безперечно, Антуан самотній. Нам незрозуміло лише, насолоджується він цим або ж тяготиться – та й йому самому це незрозуміло. Видно, що герой страждає від неможливості поговорити про свою хворобу, але водночас він уникає людей.

Він вільний від суспільства і ізольований від світу, але це відчуження не приносить йому радості. Сартр прирікає свого персонажа на свободу: у Антуана немає графіка, отже, знаходиться час думати про «нудоту», про яку не підозрюють інші, які вічно переживають через роботу. Герой відчужений, від чого і страждає, але від свого відчуження він не хоче позбавлятися.

Помітивши жіноче ім’я і тугу Антуана, читач смакує романтичну історію, яка живе в минулому героїв. Так ми намацуємо проблему кохання. Вони схожі, але кохання не стає для них стимулом життя, тому їх відносини приречені ще на початку твору. Зустріч персонажів дає маленьку надію на їх порятунок, проте після лише погіршує і без того утруднене становище.

В чому сенс?

Нарешті усвідомивши, що таке «нудота», герой, незабаром, доходить до головної ідеї твору. Антуану важко змиритися з безглуздістю життя, тому він не здається і продовжує «копати».

Протягом роману він слухає пісню «Some of these days», і лише в кінці книги вона наводить його на думку, що вихід – у творчості. Антуан слухає пісню негритянки і розуміє, що музика не належить загальному існуванню: можна зламати касету або просто вимкнути її, проте пісня в будь-якому випадку залишиться.

Таким чином, людська діяльність приносить сенс навколишнього світу. Так само, як американська пісня врятувала співачку, майбутня книга Антуана врятує його самого.

Він вирішує написати роман, історія якого надихне оточуючих на існування. Якщо про автора його власної історії будуть думати так само з ніжністю, як Рокантен думає про виконавицю «Some of these days», він буде щасливий.

Дійсно, залишити слід в житті – надзвичайно важливо, і кожен з нас знайде свою сутність завдяки творчості, яку треба лише випустити назовні.

Екзистенціалізм в романі «Нудота»

Прочитавши «Нудоту», ми ясніше представляємо сенс філософії існування, адже вона розкривається Антуаном як на долоні.

Сартр роз’єднав екзистенціалізм на атеїстичний, до числа представників якого він і сам відносився, і на релігійний.

Атеїстичний екзистенціалізм говорить про занедбаність людини, і те, що Антуан не вірить в Бога, підкреслює ідею Сартра – порятунок від «нудоти» не в вірі.

Головний герой перебирає можливі варіанти, які можуть його врятувати: кохання так само не вихід.

Антуан, як звичайна людина, під впливом жорстокої і безрадісної епохи світових соціальних катаклізмів, розглядає і варіант самогубства. На жаль, багато людей піддаються цій слабкості, думаючи, що не зможуть змиритися з відсутністю істини, але наш герой страждає ще й від усвідомлення своєї непотрібності цього світу.

Можливо, він просто злякався, але, виправдовуючись, що його кров і мертве тіло будуть як і раніше зайвими на цій землі, він відкидає і такий «порятунок».

Ідеї ​​екзистенціалізму проголошують необхідність змиритися з безглуздістю життя і просто на зло насолоджуватися нею, але Антуан не примириться, як «зайвий» Камю, а знаходить своє рішення.

Основи філософії втілені в романі в можливих варіантах порятунку Рокантена і в його світогляді, тому сміливо можна стверджувати, що від такої «нудоти» знайдуться вірні ліки.

Посилання на основну публікацію