Аналіз «Реквієм» Ахматова

В основі поеми Анни Андріївни Ахматової «Реквієм» лежить особиста трагедія поетеси. Підсумком пережитих років сталінських репресій стало твір, про публікації якого довгий час не могло бути й мови. Пропонуємо ознайомитися з аналізом поеми, який буде корисний учням 11 клас при підготовці до уроку з літератури і ЄДІ.

Короткий аналіз

Перед прочитанням даного аналізу рекомендуємо ознайомитися з самим твором Реквієм.

Рік написання – 1938-1940 роки.

  • Історія створення – Історія написання поеми тісно пов’язана з особистою трагедією поетеси, чий чоловік був розстріляний в період реакції, а син заарештований. Твір присвячений всім тим, хто загинув під час репресій тільки тому, що наважився мислити інакше, ніж того вимагала чинна влада.
  • Тема – У своєму творі поетеса розкрила багато тем, і всі вони рівнозначні. Це тема народної пам’яті, скорботи, материнського страждання, любові і батьківщини.
  • Композиція – Перші два розділи поеми утворюють пролог, а останні дві – епілог. Наступні за прологом 4 вірша є узагальненням материнського горя, 5 і 6 глави – кульмінація поеми, найвища точка страждань героїні. Наступні розділи присвячені темі пам’яті.
  • Жанр – Поема.
  • Напрямок – Акмеїзм.

Історія створення

Перші начерки «Реквієму» відносяться до 1934 року. Спочатку Анна Андріївна планувала написати цикл віршів, присвячених реакційного періоду. Одними з перших жертв тоталітарного свавілля стали найближчі та найрідніші люди поетеси – її чоловік, Микола Гумільов, і їх спільний син, Лев Гумільов. Чоловіка розстріляли як контрреволюціонера, а син був арештований тільки тому, що носив батьківську «ганебну» прізвище.

Усвідомивши, що панує режим нещадний в своїй кровожерливості, Ахматова згодом змінила свій первісний задум і приступила до написання повноцінної поеми. Найпліднішим періодом роботи стали 1938-1940 роки. Поема була завершена, але зі зрозумілих причин не опублікована. Більш того, Ахматова відразу спалювала рукописи «Реквієму» після того, як перечитувала їх найближчим людям, яким безмежно довіряла.

У 60-і роки, в період відлиги, «Реквієм» став поступово поширюватися серед читаючої публіки завдяки самвидаву. У 1963 році один з примірників поеми потрапив за кордон, де вперше був опублікований в Мюнхені.

Повна версія «Реквієму» була офіційно допущена до друку лише в 1987 році, з початком в країні Перебудови. Згодом твір Ахматової увійшло в обов’язкову шкільну програму.

Сенс назви поеми досить глибокий: реквієм – це релігійний термін, що означає проведення заупокійної церковної служби по померлій людині. Свій твір Ахматова присвятила всім в’язням – жертвам режиму, яким була уготована смерть правлячою владою. Це несамовитий стогін всіх матерів, дружин і дочок, проводжаючих своїх улюблених людей на плаху.

Тема

Тема народного страждання розкривається поетесою крізь призму власної, особистої трагедії. Разом з тим вона проводить паралелі з матерями різних історичних епох, які точно так же відправляли на смерть своїх ні в чому не винних синів. Сотні тисяч жінок буквально позбавлялися розуму в очікуванні страшного вироку, який назавжди розлучить її з близькою людиною, і ця біль поза часом.

У поемі Ахматова переживає не тільки особисте горе, вона хворіє душею за своє по батькові, вимушене стати ареною для безглуздо жорстоких страт своїх дітей. Батьківщину вона ототожнює з жінкою, яка змушена безпорадно дивитися на муки свого чада.

У поемі прекрасно розкрита тема безмежної любові, сильніше якої немає нічого на світі. Жінки не в змозі допомогти своїм близьким, які опинилися в біді, проте їх любов і вірність здатні зігріти в період найтяжчих життєвих випробувань.

Основна думка твору – пам’ять. Автор закликає ніколи не забувати про народне горе, і пам’ятати тих невинних людей, які стали жертвами жорстокої машини влади. Ця частина історії, і викреслювати її з пам’яті майбутніх поколінь – злочин. Пам’ятати і ніколи не допускати повторення страшної трагедії – то, чому вчить Ахматова у своїй поемі.

Композиція

Проводячи в поемі «Реквієм» аналіз твору, слід зазначити особливість його композиційної побудови, що вказує на початковий задум Ахматової – створити цикл закінчених окремих віршів. Як наслідок, створюється враження, що поема написана стихійно, уривками, окремими частинами.

  • Перші два розділи ( «Присвята» і «Вступ») є прологом поеми. Завдяки їм читач дізнається, яке місце і час дії твору.
  • Наступні 4 вірша є історичні паралелі між гіркою долею матерів усіх часів. Лірична героїня згадує свою молодість, що не відала ніяких проблем, арешт сина, що послідували за ним дні нестерпного самотності.
  • У 5 і 6 розділах мати мучиться передчуттям смерті сина, її лякає невідомість. Це кульмінація поеми, апофеоз страждань героїні.
  • 7 глава – страшний вирок, повідомлення про заслання сина до Сибіру.
  • 8 вірш – мати в пориві розпачі волає до смерті, вона хоче принести себе в жертву, але вберегти від злої долі своєї дитини.
  • 9 глава – тюремне побачення, назавжди зафіксували в пам’яті нещасної жінки.
  • 10 глава – всього в декількох рядках поетеса проводить глибоку паралель страждань свого сина з муками невинного розп’ятого Христа, а свою материнську біль зіставляє з тугою Богородиці.
  • В епілозі Ахматова закликає людей не забувати тих страждань, які переніс народ в ті страшні роки репресій.

Жанр

Літературний жанр твору – поема. Однак «Реквієм» має і характерними рисами епосу: наявність прологу, основної частини епілогу, опис декількох історичних епох і проведення паралелі між ними.

Напрямок, яким належить поема, називається акмеизм. Це одне з модерністських літературних напрямків, для якого характерна ясність складу, образність, прямота і класична строгість стилю.

ПОДІЛИТИСЯ: