Аналіз «Реквієм» Ахматова

В основі поеми Анни Андріївни Ахматової «Реквієм» лежить особиста трагедія поетеси. Підсумком пережитих років сталінських репресій став твір, про публікаціб якого довгий час не могло бути й мови. Пропонуємо ознайомитися з аналізом поеми, який буде корисний учням клас при підготовці до уроку з літератури.

Короткий аналіз

Перед прочитанням даного аналізу рекомендуємо ознайомитися з самим твором Реквієм.

Рік написання – 1938-1940 роки.

  • Історія створення. Історія написання поеми тісно пов’язана з особистою трагедією поетеси, чий чоловік був розстріляний в період реакції, а син заарештований. Твір присвячений всім тим, хто загинув під час репресій тільки тому, що наважився мислити інакше, ніж того вимагала чинна влада.
  • Тема.У своєму творі поетеса розкрила багато тем, і всі вони рівнозначні. Це тема народної пам’яті, скорботи, материнського страждання, кохання і батьківщини.
  • Композиція. Перші два розділи поеми утворюють пролог, а останні два – епілог. Наступні за прологом 4 вірша є узагальненням материнського горя, 5 і 6 глави – кульмінація поеми, найвища точка страждань героїні. Наступні розділи присвячені темі пам’яті.
  • Жанр – Поема.
  • Напрямок – Акмеїзм.

Історія створення

Перші начерки «Реквієму» відносяться до 1934 року. Спочатку Анна Андріївна планувала написати цикл віршів, присвячених реакційному періоду. Одними з перших жертв тоталітарного свавілля стали найближчі та найрідніші люди поетеси – її чоловік, Микола Гумільов, і їх спільний син – Лев Гумільов. Чоловіка розстріляли як контрреволюціонера, а син був арештований тільки тому, що носив батьківське «ганебне» прізвище.

Усвідомивши, що пануючий режим нещадний в своїй кровожерливості, Ахматова згодом змінила свій первісний задум і приступила до написання повноцінної поеми.

Найпліднішим періодом роботи стали 1938-1940 роки.

Поема була завершена, але зі зрозумілих причин не опублікована. Більш того, Ахматова відразу спалювала рукописи «Реквієму» після того, як перечитувала їх найближчим людям, яким безмежно довіряла.

У 60-і роки, в період відлиги, «Реквієм» став поступово поширюватися серед читаючої публіки завдяки самвидаву. У 1963 році один з примірників поеми потрапив за кордон, де вперше був опублікований в Мюнхені.

Повна версія «Реквієму» була офіційно допущена до друку лише в 1987 році, з початком в країні Перебудови. Згодом твір Ахматової увійшов в обов’язкову шкільну програму.

Сенс назви поеми досить глибокий: реквієм – це релігійний термін, який означає проведення заупокійної церковної служби по померлій людині. Свій твір Ахматова присвятила всім в’язням – жертвам режиму, яким була уготована смерть правлячою владою. Це несамовитий стогін всіх матерів, дружин і дочок, проводжаючих своїх улюблених людей на плаху.

Тема

Тема народного страждання розкривається поетесою крізь призму власної, особистої трагедії. Разом з тим вона проводить паралелі з матерями різних історичних епох, які точно так же відправляли на смерть своїх, ні в чому не винних, синів. Сотні тисяч жінок буквально позбавлялися розуму в очікуванні страшного вироку, який назавжди розлучить її з близькою людиною, і ця біль поза часом.

У поемі “Реквієм” Ахматова переживає не тільки особисте горе, вона хворіє душею за своєю Батьківщиною, вона вимушене стати ареною для безглуздо жорстоких страт своїх дітей. Батьківщину вона ототожнює з жінкою, яка змушена безпорадно дивитися на муки свого чада.

У поемі прекрасно розкрита тема безмежної любові, сильніше якої немає нічого на світі.

Жінки не в змозі допомогти своїм близьким, які опинилися в біді, проте їх любов і вірність здатні зігріти в період найтяжчих життєвих випробувань.

Основна думка твору – пам’ять.

Авторка закликає ніколи не забувати про народне горе, і пам’ятати тих невинних людей, які стали жертвами жорстокої машини влади. Це частина нашої історії, і викреслювати її з пам’яті майбутніх поколінь – злочин. Пам’ятати і ніколи не допускати повторення страшної трагедії – це те, чому вчить Ахматова у своїй поемі.

Композиція

Проводячи в поемі «Реквієм» аналіз твору, слід зазначити особливість її композиційної побудови, яка вказує на початковий задум Ахматової – створити цикл закінчених окремих віршів. Як наслідок, створюється враження, що поема написана стихійно, уривками, окремими частинами.

  • Перші два розділи («Присвята» і «Вступ») є прологом поеми. Завдяки їм читач дізнається місце і час дії твору;
  • Наступні 4 вірша є історичними паралелями між гіркою долею матерів усіх часів. Лірична героїня згадує свою молодість, яка не відала ніяких проблем, арешт сина, дні нестерпного самотності, які послідували за ним;
  • У 5 і 6 розділах матір мучиться передчуттям смерті сина, її лякає невідомість. Це кульмінація поеми, апофеоз страждань героїні;
  • 7 глава – страшний вирок, повідомлення про заслання сина до Сибіру;
  • 8 вірш – мати в пориві розпачі волає до смерті, вона хоче принести себе в жертву, щоб вберегти від злої долі свою дитину;
  • 9 глава – тюремне побачення, яке назавжди зафіксувалося в пам’яті нещасної жінки;
  • 10 глава – всього в декількох рядках поетеса проводить глибоку паралель страждань свого сина з муками невинного розп’ятого Христа, а свою материнську біль зіставляє з тугою Богородиці;
  • В епілозі Ахматова закликає людей не забувати тих страждань, які переніс народ в ті страшні роки репресій.

Жанр

Літературний жанр твору – поема.

Однак «Реквієм» має і характерні риси епосу: наявність прологу, основної частини епілогу, опис декількох історичних епох і проведення паралелі між ними.

Напрямок, до якого відноситься поема, називається акмеїзм. Це один з модерністських літературних напрямків, для якого характерна:

  • ясність складу;
  • образність;
  • прямота;
  • класична строгість стилю.
ПОДІЛИТИСЯ: