Повість «Заметіль» вийшла з-під пера Олександра Пушкіна в першій половині XIX століття і увійшла до збірки. Конфліктна ситуація, зображена у творі, виникає між природним явищем (хуртовиною) і людиною. За допомогою природи письменник доводить до свого читача думку, що покарання за погані вчинки неминуче.
Письменникові вдалося підняти проблеми моральної складової в суспільстві. У повісті викривається егоїстичність, легковажність, неповагу до старшого покоління. Кожен з героїв несе якусь, особисто свою, вину. Володимир, переслідуючи суто особисті інтереси, намагається викрасти чужу дочку, яка була єдиною у батьків. А Маша, будучи безрозсудною, проти волі батьків збирається вийти заміж.
В результаті доля кожному дає по заслугах. Володимир навіть позбавляється життя за нерозкаяність в скоєнні проступку.
Заметіль як би надсилається зверху для нагадування про совість і відіграючи важливу роль намагається вберегти героїв від необдуманих дій. Робить спроби зупинити Машу і обмежує Володимиру шлях до церкви.
Ставлення хуртовини до всіх героїв різний. Машу вона просто не випускає з дому, а Володимира, як самого егоїстичного, карає і змушує блукати по засніженому лісі.
Композиція повісті полягає у послідовному викладі фактів.
Інтрига оповідання з’являється через деякого розбіжності фабули з сюжетом.
За авторською задумом в повісті відсутній пролог і епілог. Завдяки цьому твір знайшло легкість, простоту і точність.
Як епіграф Пушкін вибирає уривок з твору Жуковського. Ці рядки наводять читача на думку про явище природи, якому судилося зіграти роль в долі героїв, на правдивість Машиних снів, прихованого церковному вінчання.
Композиційна структура повісті протиставляє дві сторони: романтизм і реальність. До романтизму можна віднести любов Маші і Володимира, що зароджується інтересом Маші до романів про кохання. А реалізм сповнений побуту і присутній у кожному дні життя героїв. Повість написана в напрямку сентименталізму. Ключовою темою стає квінтесенція особистості і долі.
Пушкін ставив перед собою мету написати таку прозу, яка за його висловом повинна була говорити, а не співати. Виходячи з цього в оповіданні практично відсутні засоби художньої виразності.