Споруди громадського призначення Греції

Поряд із сакральними спорудами у Стародавній Греції розвивалося будівництво світських споруд, яке упродовж VI—II ст. до н.е. набуло більшого розмаху та масштабу. За часів Перікла на схилах Афінського Акрополю близько 445 р. до н.е. було збудовано Одеон — споруду, в якій відбувалися музичні вистави та змагання. Будувалися й гімнастичні майданчики, портики, колонади, що мали захищати від дощу та виснажливої спеки, бо греки любили спілкуватися, особливо на агорі, де вирувало життя. Портиком називається частина будинку, що виступає вперед і відкрита з одного або з трьох боків та формується завдяки колонам, стовпам або аркам, які мають перекриття. Пізніше стародавні греки та римляни будували самостійні портики, що були відокремлені від основної споруди. Одним із різновидів портиків був стоя (стоа). Він мав вигляд довгої галереї зі стіною та одним або двома рядами колон. Саме там, на афінській агорі, й була збудована відома колонада — портик Стоя Пойкіле (“пофарбований портик, або ґанок”), що дав назву одному з напрямків античної філософії — стоїцизму.

Засновником стоїцизму вважається Зенон з Кіпру (235-263 р. до н.е.). За переказами, біля цього портика вперше почали збиратися послідовники Зенона, проголошуючи ідеї підпорядкування людських пристрастей розуму та суворому вихованню. З поміж інших цей портик був відомий іще й тим, що його прикрашали розписи самого Полігнота. Форми портиків були різноманітні: поздовжні (Семенова галерея в Афінах, гімнасій у Пергамї), напівокруглі (здебільшого зустрічається у грецьких театрах як верхнє обрамлення останніх рядів), портики могли складатися з двох частин (найчастіше зустрічається у римлян: форум Августа, Траяна в Римі) або з трьох (Пергамський вівтар, Мглетський булев-теріії).

У центральній частині грецького міста знаходилися симпосії, палестри та гімнасії. Давньогрецькі симпосії (від “symposion” — бенкет) були залами для святкувань та розваг, у яких брали участь чоловіки. Грецька палестра ( від слова “раїаіо” — боротися) була приватною гімнастичною школою, у якій навчалися хлопчики віком від 12 до 16 років. Далі навчання можна було продовжити в гімнасіях — державних навчально-виховних закладах, до яких вступали юнаки віком від 16 років після закінчення палестри. Упродовж двох років вони займалися не лише гімнастичними вправами, але й проходили курси з літератури, філософії, політії.

Пильну увагу стародавні греки приділяли й системі регулярного містоплану-вання, яку пов’язують з ім’ям Гіпподама. Ще за часів правління Пісистрата та його синів у Афінах з’явився перший водогін. Не забували і про будівництво оборонних споруд, які мало не лише верхнє, але й нижнє місто.

Велике значення у житті стародавніх греків відігравав театр (мал. 54). Грецький театр — це місце для видовищ та міських зібрань. Це була відкрита споруда, що мала форму амфітеатру (мал. 55). Там відбувалися театральні вистави — трагедії та комедії. Спочатку місцем для вистав було підніжжя пагорба, де містився округлий майданчик — орхестра, навколо якої на схилах розміщувалися глядачі. Близько V ст. до н.е. у Греції складається класичний тип цієї споруди, що мала три частини: орхестру, театрон (місця для глядачів) та скену — намет, а пізніше — дерев’яну або кам’яну будівлю, де знаходилися маски, які перевдягав актор, щоб постати перед глядачами в новому образі. У III ст. до н.е. скена перетворилася на прямокутний двоповерховий будинок з невеликим портиком — проскенієм. На орхестрі розміщувався хор. Для зв’язку з орхестрою будувалися сходи та пандуси. Скена була пристосована для того, щоб там могли розміститися живописні декорації і сценічні механізми.

Розмір театру визначався діаметром орхестри і коливався у межах від 11 до 30 метрів. Оскільки театри були спорудами державного призначення, то на видовища збиралися усі вільні громадяни полісу. Проте в Афінах до театру Діоніса заміжнім жінкам вхід було заборонено. Афінський театр розраховувався на 17 тис. чоловік. В Епідаврі одночасно могли дивитися вистави до 10 тис. чоловік.

Театральні видовища від самого початку були частиною діонісійських свят, які двічі на рік проводилися у Греції, а в Афінах за часів Перікла стали офіційним громадським святом. Театральні вистави проходили у формі змагання і тривали близько трьох днів. У змаганні брали участь драматурги, які представляли три п’єси (дві трагедії і одну комедію), актори, хор.

Неперевершеними архітектурними пам’ятками давньогрецької культури вважають храм Дідімайон у Мілеті, який відбудували Пеоній Ефеський та Дафніс Мілетський у 365 р. до н.е., монументальна гробниця Мавсола (Мавзолей) у Галікарнасі, збудована Сатиром та Піфіем у 353 р. до н.е., та Мусейон в Олександрії — відомий мистецький і науковий центр, що мав бібліотеку, школу, скрипторії.

Найбільш знаменитим пам’ятником античного честолюбства вважається грандіозна монументальна споруда інженерного мистецтва елліністичної доби — бронзова статуя бога Геліоса, яка стала більш відомою під назвою “Колос Родоський” (скульптор Харес, учень Jlicinna) та увійшла до списку семи чудес світу. Статуя була збудована близько 292-280 pp. до н.е. і, за деякими свідченнями, сягала близько 36 м. Її звели громадяни міста в пам’ять про успішну його оборону від загарбників. Іншим античним чудом вважався маяк на острові Фа-рос, що поблизу Олександрії. Його було збудовано у 283 р. до н.е. із мармуру, граніту та вапняку під керівництвом архітектора Сострата Київського. Висота маяка становила близько 120 м, він складався із трьох ярусів: чотиригранного, восьмигранного та округлого. Останній ярус було увінчано бронзовою скульптурою бога Посейдона, що мала висоту 80 м.

Архітектурний геній стародавніх греків, що увібрав досвід попередніх поколінь (а за добу еллінізму був відкритим і для східних традицій), зміг стати надійним фундаментом для подальшого розвитку античної архітектури доби Риму (М.В. Алпатов, 1987).

Посилання на основну публікацію