Соціальні інститути культури

Перш ніж говорити про соціальні інститути культури, неоходімо дати визначення соціального інституту, що може зробити тільки соціологія, що приділяє велику увагу вивченню соціальних інститутів суспільства. У соціології існує багато визначень соціального інституту.

У вітчизняній соціології «соціальний інститут» узагальнено визначається як рольова система, до якої включені також норми і статуси; сукупність звичаїв, традицій та правил поведінки; формальна і неформальна організація; сукупність норм та установ, що регулюють певну сферу суспільних відносин; відокремлений комплекс соціальних дій.

Соціологія поглибила уявлення про інститути як про базові елементи, на яких будується суспільство. У міру становлення і розвитку суспільство виробляє інструменти для вирішення безлічі завдань і задоволення своїх найважливіших потреб. Ці інструменти – соціальні інститути – типові для даного суспільства і відображають його культурний вигляд. Зрозуміло, інститути різних товариств не схожі один на одного.

У сукупності соціальних інститутів можна виділити підгрупу культурних інститутів, що представляють собою вид приватних соціальних інститутів. Так, преса, радіо і телебачення являють собою по суті культурний інститут. Комунікаційні інститути є тими органами, завдяки яким суспільство через соціальні структури виробляє і поширює інформацію, одягнену в символи. Підвидом комунікаційних інститутів є бібліотеки, музеї, школи та університети, телебачення, газети, книгодрукування, радіо, кіно. Отже, всі технічні пристрої, включаючи будівлі, працівників і фонди бібліотек, музеїв і шкіл, складають інфраструктуру інституційної системи культури.

Одні й ті ж інститути можуть виконувати функції, що відносяться не тільки до культури, а й до інших сфер соціальної регуляції, а часом саме до культури мають вторинне або непряме відношення: а) держава здійснює владні функції, але при цьому безумовно проводить культурну політику і впливає на культурні процеси; б) політичні партії, профспілки та громадські рухи регулюють відносини між соціальними групами та регіонами, але в той же час впливають на зміст культурного життя; в) університети та наукові центри не замикаються, а часто з’єднують освітні та наукові функції, стаючи часом елементами політичної системи; г) ринок як основний економічний інститут виконує також і функцію регуляції культурної діяльності. Всі ці інститути доповнюють один одного і взаємодіють один з одним, створюючи складну і багатофакторну обстановку для культури.

Ця багатофункціональність і взаємозв’язок в чому ускладнює діяльність тієї соціальної групи, яка і складає «кадри» культури як соціального інституту.

Кожен компонент соціальної життєдіяльності має інститути, що забезпечують його підтримку і вплив на суспільне життя в цілому. Економіка не може функціонувати без певних форм власності на засоби виробництва. Політика отримує своє вираження в діяльності держави та політичних партій. Свято як частина організованої і передвстановленою життя суспільства, класів, верств і груп, як форма регулювання їх діяльності, постає деколи у вигляді санкціонованого і спеціально заснованого «порушення порядку», що переслідує мету зміцнити в суспільній свідомості згоду на порядок, необхідний в решту часу.

Соціальний інститут не зводимо до наявності організацій чи установ, що займаються відведеної їм діяльністю, незважаючи на те, що це є основним і найбільш значним в процесі інституціоналізації. Інститут може містити в собі частини цілеспрямованої діяльності (наприклад, ритуали, свята), через які підтримується суспільне життя. Незмінно в інститут входять такі компоненти, як:

1) внутрішня злагоджена система функцій, закріплених приписами (норми, статути), виправдовують даний інститут і соотносящийся його з іншими соціальними сферами;

2) матеріальні засоби (будівлі, фінанси, обладнання), що забезпечують діяльність даного інституту;

3) носії (кадри), які залучаються згідно з принципами, що випливають з цілей даного інституту (служителі культу, різні верстви інтелігенції). Соціальні інститути організовують і координує діяльність людей в кожній сфері, інакше ця діяльність набула б розрізнений, непослідовний і нестійкий характер.

ПОДІЛИТИСЯ: