Російська культура 17-18-го століття

У XVII ст. не все було гладко в Росії. Якщо до цього часу більшість європейських країн пішли шляхом “буржуазного розвитку”, то Росія затрималася на етапі феодальних відносин. Це багато в чому заважало розвитку російської культури, яка як би залишилася на етапі середньовіччя. Але незважаючи на це, стали намічатися нові тенденції.

Спроби вивести Росію на більш високий рівень робляться під час правління першого російського імператора Петра I Великого (1672-1725). Розвиваються зовнішні зв’язки Росії з іншими державами світу. У XVIII в. починає складатися капіталістичний устрій. Головна культурна подія цього часу – остаточне формування національної російської культури. Починають розвиватися нові напрями культури, такі як наука, світський живопис, художня література, театр та ін.

Поворотним моментом в історії культури Росії стало обмірщеніе культури, т. Е. Відхилення від церковних традицій у бік світського життя. Цей процес також називають секуляризацією. Наприклад, в літературі з’являється побутова та історична повість, втрачається церковний елемент (“Нова повість про преславне Російській державі”). Закладаються нові літературні жанри: житіє (“Житіє протопопа Авакума, їм самим написане”), демократична сатира (“Про Шемякін суді”, “Про Йоржа Ершовиче – сина Щетіннікове”), віршовані твори (“Притча про блудного сина” Симеона Полоцького, “повість про Горе-безталання “). Обмірщеніе характерно і для зодчества. Тут відбувається відхід від канонів, пропонованих церквою. Новий стиль, що з’явився в XVII ст., Сучасники назвали “дивним узорочьем”. Для нього характерна велика кількість декорацій. З’явився так званий шатровий храм, наприклад церква Різдва в Путинках (побудована до 1652). Але що вступив на патріарший престол Никон в 1652 заборонив будівництво шатрових храмів, закликав повернутися до традиційного в російській державі пятиглавию. При Никоні в цьому стилі побудовані будівлі Ново-Єрусалимського монастиря, Патріарші палати в Кремлі, Воскресенський монастир та ін.

Незважаючи на повернення до традицій, до кінця XVII в. а починають складатися нові архітектурні напрямки. Одним з найбільш яскравих стилів, багатих на прикраси та візерунки, був стиль московського бароко. Зразком цього стилю є церква Покрови на Філях (1690-1693 рр.).

Величезне розвиток мала живопис. Тут з’являється новий побутовий жанр, портретний живопис, яка використовує прийоми іконопису. Така портретний живопис отримала назву парсуна. Серед художників XVII в. варто особливо виділити Симона Федоровича Ушакова (1626-1686). Він, слідуючи традиціям, привніс в живопис безліч новаторських ідей. Його основні роботи: “Спас Нерукотворний”, “Трійця”, “Богоматір Володимирська – древо держави Російської” та ін.

У XVIII в. велике значення в розвитку держави набуває освіту, особливо варто відзначити період правління Петра I, коли освіта стала державною політикою. З’являються школи, у тому числі і ряд професійних шкіл (Інженерна, Артилерійська, Медична та ін.), З 1724 починає працювати Академія наук, а в 1755 р за сприяння російського вченого світового значення Михайла Васильовича Ломоносова (1711-1765) відкривається перший Московський університет. Вже до кінця XVIII в. в Росії налічується 550 навчальних закладів.

Розвиток освіти неможливо без добре сформованого книговидання. З’являються такі книги, як “Азбука”, “Арифметика”, написані російським викладачем математики Леонтієм Пилиповичем Магницким в 1703 р, “Граматика” М. Смотрицького, її згодом замінила “Російська граматика” М. В. Ломоносова, створена в 1757 р

Стала розвиватися і художня література. Найбільшими її представниками стали російський поет, представник російського класицизму Гаврило Романович Державін (1743-1816) (“Феліція”, “Бог” та ін.), Російський письменник-просвітитель Денис ІвановічФонвізін (1744 / 1745-1792) (“Наталка Полтавка”, “записки першої подорожі “), російський історик і письменник Микола Михайлович Карамзін (1766-1826) (” Бідна Ліза “,” Історія держави Російської “та ін.).

У 1702 р за наказом Петра I був створений перший в Росії публічний загальнодоступний театр у Москві. Незабаром театри стали з’являтися і в інших містах Росії. Найбільш відомим театральним діячем цього часу був російський письменник Олександр Петрович Сумароков (1717-1777). Він працював у петербурзькому театрі, де ставив п’єси російських майстрів, включаючи і свої (“Хорев”, “Синав і Трувор”), в якості акторів виступали кадети.

У XVII-XVIII ст. продовжують розвиватися російські національні традиції в культурі. Вони підготували грунт для XIX ст., На який припадає розквіт культури Росії.

Посилання на основну публікацію