Римський клуб та глобальні проблеми

Розроблені В. І. Вернадським і П. Тейяр де Шарденом ідеї про ноосферу і сформульоване Д. С. Лихачовим вчення про гомосферу вимагають реалізації в конкретних послідовних програмах. Розробка цих програм почалася одночасно на Заході і в колишньому СРСР. На Заході в 1968 р під егідою ЮНЕСКО виникла неурядова організація вчених, політиків і бізнесменів, так званий Римський клуб. Про його діяльність йтиметься нижче. Що ж до тих досліджень, які проводилися в СРСР, то вони почалися в 70-і рр. під впливом лекцій відомого біолога-генетика Н. В. ТімофееваРесовского, 48 прочитаних в АН СРСР, публікацій робіт В. І. Вернадського та перших ініціатив, початих Римським клубом і ЮНЕСКО. Вчені звернулися до дослідження біосфери.
З 1972 р вітчизняні дослідники стали розробляти математичну модель біосфери. Ця модель повинна була стати засобом отримання інформації про можливий стан біосфери внаслідок великомасштабних впливів на неї людини. Перший етап у створенні моделі був закінчений в 1982 р Була створена система для перевірки експериментів, що отримала назву «Гея» (по імені богині Землі). Однією з конкретних розробок за допомогою системи «Гея» стало дослідження кліматичних наслідків на землі в результаті ядерної війни. Про ці дослідження докладно розповідає у своїх роботах учасник експерименту відомий математик Н. Н. Моісеев.49
В цей же час або трохи раніше такий же експеримент проводили німецькі та американські вчені. Ті й інші дослідники, вітчизняні і західні, прийшли до ідентичних результатів. Про ці результати стало відомо громадськості після доповідей, прочитаних ученими на міжнародній конференції у Вашингтоні в 1983 р, яка називалася «Світ після ядерної війни». З цього часу увійшли до вживання терміни «ядерна ніч», «ядерна зима». Всьому світу стало ясно, що гонка озброєнь може закінчитися глобальної ядерної катастрофою, що протистояння двох ядерних наддержав і очолюваних ними блоків двох протилежних соціально-політичних систем може дорого обійтися людству. Це і було головною зовнішньою причиною, що сприяла перебудові радянської тоталітарної системи та її зламу.
Як вже зазначалося вище, починаючи з 60-х рр. на Заході вчені, політики і ділові люди все більш усвідомлювали необхідність подолання неконтрольованого впливу людини на природу силою свого розуму. У 1968 р була створена міжнародна неурядова організація, що об’єднала понад 100 вчених, бізнесменів і громадських діячів з понад 30 країн. Сьогодні до неї входить і Росія. Ця організація отримала назву Римський клуб за місцем, де вона виникла. Ініціатором і творцем Римського клубу був відомий італійський підприємець і громадський діяч Ауреліо Печчеї (1908-1984). Мета клубу – поглиблювати розуміння особливостей розвитку людства в епоху НТР шляхом обговорення і стимулювання досліджень з так званим глобальним проблемам50.
Члени Римського клубу розробили сьомій глобальних цілей для людства, спрямованих на те, щоб допомогти людині усвідомити його нове положення в світі і зрозуміти, що тепер від нього залежить саме існування планети і життя на ній.
Ці сім цілей наступні:
(1) Людина повинна знати так звані зовнішні межі планети. Адже вже в значній мірі постраждала біологічне життя землі; частково винищені кращі її ґрунту; цінні сільськогосподарські землі покриті бетоном і асфальтом доріг; скоротилася значна частина водних ресурсів планети, необхідних для життя і проживання; скорочуються корисні копалини; хижацьки знищені величезні площі лісових масивів; протягом XX в. мало місце широкомасштабне забруднення природи і атмосфери. Це продовжується і зараз, вже в XXI ст. Досить сказати, що тільки один реактивний лайнер за 8:00 польоту знищує 75 тонн кисню, а щоб виробити за ті ж 8:00 таку ж кількість цього необхідного для життя елемента, потрібно 50 тис. Гектарів лісу. Тому в рамках ЮНЕСКО і розробляються проекти програм охорони довкілля.
(2) Людина також повинен знати внутрішні межі планети. Мова йде про фізичних і психологічних можливостях людини, які теж не безмежні. Виявилося, що чим більш технічно оснащеним стає людина, що більш він прагне перетворювати природу і пристосувати її до своїх потреб, тим менш у нього немає здібностей протистояти труднощам суворої зовнішнього середовища.
Таким чином, порушилася рівновага між науково-технічним прогресом, культурою людини і його биофизическими можливостями. Тому ступінь розумової, психічної та фізичної адаптації до стрімких темпів сучасного життя дуже незадовільна.
Результатом цього є самогубства, алкоголізм, наркоманія, тероризм, хвороби, які досягли на кінець XX ст. критичної точки. Тому глобальне завдання полягає у вишукуванні внутрішніх резервів людини, щоб відновити порушену рівновагу.
(3) Людина повинна сохраненять нинішнє і попереднє культурну спадщину. Це допоможе людському прогресові і самовираження. Зараз виникла небезпека знеособлення національних культур. Збереження своєрідності культур можливо тільки при забезпеченні збереження нинішнього культурної спадщини, яке, на жаль, бідніє і зникає.
Щоб протидіяти деградації і загибелі національних культурних цінностей, був створений «Всесвітній культурний трест», який фінансує довгострокові культурні програми, і організація «Культурний корпус», що об’єднує ентузіастів-науковців з усіх країн світу, які намагаються захистити і зберегти культурну спадщину.
Стає ясно, що тільки міжнародні організації можуть успішно займатися захистом і охороною історичних пам’яток і всесвітньо відомих центрів. У зв’язку з цим можна згадати історичний досвід з часів античної цивілізації, коли видатні культурні центри Олександрія та Пергам не без допомоги Птолемеїв і Атталидов, правили тоді в елліністичних царствах Єгипту і Пергама, завдяки копіткій праці своїх учених забезпечили збереження і передачу нащадкам чудових пам’яток, створених античними авторами.
Правда, на жаль, багато пам’ятників не вдалося зберегти через пожежі і тих руйнівних процесів, які відбувалися під час руїни античної цивілізації в III-VII ст. Це був час становлення європейської цивілізації під прапором християнства, яке рішуче боролося з античним культурною спадщиною, вважаючи його бісівським язичництвом, а також затвердження ісламу і арабського Халіфату. Правда, в VII-VIII ст. і християни і мусульмани-араби стали збирати і зберігати залишилися незнищені античні писемні пам’ятки.
(4) Необхідно створити світове співтовариство. Сьогодні багато вже визнають, що така форма людського існування як самодостатнє національне держава не відповідає реальним потребам світового економічного і соціально-політичного розвитку. Тенденція об’єднання і інтеграції держав для вирішення глобальних економічних, соціальних, екологічних завдань і проблем збереження світової культурної спадщини сьогодні особливо різко зростає.
В історії розвитку людства тенденції до об’єднання реалізовували нерідко шляхом насильницького завоювання багатьох народів і створення супердержав, імперій, таких як Ассирія, Вавилон, Персія.
З часів Олександра Македонського політики стали усвідомлювати, що лише силою зброї забезпечити тривалість існування імперій неможливо. Серед безлічі факторів, що використовуються для досягнення цієї мети (соціальних, економічних, політичних, релігійних і т.д.), чи не головним була пропаганда гасла укладення загального миру, який би найбільше сприяв об’єднанню народів. Найбільших успіхів у досягненні цих цілей домоглися римляни, затвердивши принцип Римського світу (Pax Romana). Римська імперія проіснувала довше, ніж всі інші імперії до неї і після неї. Звичайно, римські імператори багато питань вирішували силою. Але набагато більшого ефекту римляни досягали за допомогою політики романізації і проведення таких заходів, які спонукали народи вважати для себе комфортним жити в кордонах Римської імперії.
Для цього достатньо згадати едикт імператора поч. III в. від Р.Х. Каракалли, який свідчив: «Всі жителі Римської імперії незалежно від кольору шкіри, етнічної приналежності, станових, релігійних та майнових відмінностей знаходяться під захистом Римського права, є громадянами Римської імперії, підданими імператора».
Падіння Римської імперії пов’язано не тільки з її кризою, що почалася в IV ст. н.е., а й із загальною кризою античної цивілізації, яка з урахуванням об’єктивної закономірності поступалася своє місце європейської християнської цивілізації.
Однак шлях до об’єднання народів допомогою завоювання НЕ був відкинутий і в XIX-XX ст. Найбільшу небезпеку в XX ст. принесли німецький націонал-соціалізм і расизм, який прагнув силою нав’язати своє панування всьому світу і радянський ленінсько-сталінський тоталітарний комунізм, який намагався затвердити цей режим в Європі і в іншому світі, головним чином у слаборозвинених країнах і країнах.
Після другої світової війни стала розвиватися тенденція до ненасильницького об’єднанню народів на шляхах миру і демократії. З цією метою виникла ООН (Організація об’єднаних націй) і при ній Рада безпеки і ЮНЕСКО, покликані спільними зусиллями представників держав-членів ООН вирішувати міжнародні соціальні, політичні, культурні та наукові проблеми.
Кінець XX – початок XXI ст. охарактеризувався новими глобальними проблемами. Перша і найнебезпечніша проблема – це посилення фундаменталістських течій в ісламі і прагнення встановити шаріат в Європі, тобто відродити новий халіфат. З цим пов’язане таке небезпечне явище як міжнародний тероризм.
Іншою проблемою став міжнародний загальний економічний криза, що вразила всі розвинені країни, викликаний неконтрольованим фінансовою та економічною пануванням транснаціональних монополій і контрольованих ними банків.

Посилання на основну публікацію