Модерн: підприємництво і «дух капіталізму»

У Новий час з розвитком буржуазних відносин відбувається виділення економічної діяльності в особливу смислове сферу культури. Важливо підкреслити, що це пов’язано зі зміною загальної культурно-світоглядної картини епохи: людина починає відокремлювати себе від цілого, космологічного або спіритуалістичного, формує свої приватні інтереси. Він виявляє, що його місце в суспільстві, доля залежать від ступеня його багатства, що соціальні зв’язки, ієрархія розпадаються під всепереможною владою грошей, що не служіння, а особиста активність дедалі більше стають основою соціальної «тканини». Економічний інтерес заявляє про свою самостійність, все більш підпорядковує собі інші інтереси. Це змінює світогляд людини, спонукає по-новому подивитися на себе, на своє місце в світі. Середньовічні установки «прожитку» і збагачення починають переглядатися як у соціальних групах, так і в людині.
Цей зсув виражається ідеологією лібералізму. Вона являє собою не просто нову систему соціально-економічних і політичних поглядів, а світогляд, що має глибоке релігійне коріння. Головним життєвим досягненням окремого індивіда ідеологи лібералізму бачать максимальне економічний добробут, для чого людині і потрібна максимальна ступінь свободи – насамперед від заважають досягненню цієї мети традиційних, феодальних цінностей.
На зміну людині космологічному, потім релігійному приходить людина економічна. Вперше про нього обгрунтовано заявив у XVIII ст. один з основоположників сучасної економічної теорії, філософ-етик А. Сміт (1723-1790). На його думку, людина по своїй натурі егоїст, рухомий насамперед прагненням до вигоди (у процесі виробництва), власним економічним інтересом. Сміт рішуче відмовився від соціальної етики, розглядав людину як індивіда, що суперечило традиційному розумінню людини як представника соціального цілого. У Сміта економічна діяльність очищається від інших цільових установок, крім прибутку, від моральних впливів, спирається тільки на розум, розрахунок.
У соціальному плані ця ідеологія корениться в громадянському суспільстві, в якому панують не соціальні інтереси цілого, а приватні, головними серед яких і виявляються економічні. Вони вимагають не віри, а вміння вважати, враховувати і т. П. Тим самим ініціюється раціоналізація господарського життя, коли все більш зростаюче культурне значення в ній набувають вже не моральні, а інтелектуальні потенції.
Але практично одночасно з таким підходом формується та іншої, що враховує моральні чинники капіталістичної економіки. Так, у класичній моделі буржуазної моралі Б. Франкліна (1706-1790) self made man (людина, яка зробила себе успішною особистістю) орієнтований на досягнення чесноти, яка вимірюється корисністю, а не самозреченням. Величезне значення для даного етосу має відношення до грошей. Якщо лицарський кодекс честі не дозволяв виявляти інтересу до грошей, то Б. Франклін закликав до перерахунку часу на гроші, до турботи про те, щоб не втрачати ні хвилини. Людина, що заслуговує кредиту, повинен забезпечувати втричі основні чесноти: працьовитість, точне дотримання грошових зобов’язань і ощадливість. На противагу лицарської ідеології, для якої нормою була демонстративна неробство, Б. Франклін вихваляє працьовитість; лицарської щедрості він протиставляє ощадливість, культ бездефіцитного бюджету, упорядкованості й методичності.
Формування нової трудової мотивації добре розкрито в знаменитій роботі М. Вебера «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905). Виступаючи в жанрі соціології релігії, М. Вебер намагався дати відповідь на питання: яку роль відіграла зміна релігійної етики, обумовлене виникненням і розвитком протестантизму, для становлення сучасного капіталізму, зокрема, у проведенні в життя такого важливого його принципу, як раціоналізм? Як впливали релігійно-етичні установки на характер економічної діяльності і, головне, на її мотивацію? Як впливають ті або інші типи ведення господарства на релігійно-етичні принципи? Якщо прагнення до наживи універсально, то за яких саме умов воно може створити раціональне господарювання у вигляді капіталістичних підприємств?
Відповіді на ці питання досить добре відомі. М. Вебер обгрунтовує особливу роль у становленні продуктивного, промислового, раціонального західноєвропейського капіталізму, так званого духу капіталізму, в основі якого лежить господарська етика протестантизму, насамперед кальвінізму. Як уже зазначалося, в ній здійснюється радикальне переосмислення традиційного християнського розуміння аскези через її переорієнтацію з внемірской на світську, земне життя.
По-перше, головним змістом цієї аскези стає працю. Тим самим релігійна етика стає насамперед етикою релігійно тлумаченого праці, напруженого, систематичного, чесного, мирського, який у своєму професійному наповненні отримує релігійне освячення як шлях до Бога, як головний засіб зміцнення віри, доказ її істинності.
По-друге, протестантська етика дає позитивну моральну санкцію на накопичення капіталу як неминучого результату чесного і напруженої праці (на додаток до побутового аскетизму, ощадливості, обмеженню потреб).
По-третє, не тільки працьовитість, а й такі моральні цінності, як вірність слову, тверезість, пунктуальність, потреба обліку і контролю, неприпустимість дозвілля понад необхідний для відновлення фізичних сил, набувають характеру релігійних вимог. Саме на таких умовах можлива реалізація такої важливої ​​для капіталізму операції, як кредит, заснований на довірі.
Звичайно, М. Вебер не стверджував, що протестантська етика була головною або тим більше єдиною причиною виникнення духу капіталізму. Але саме цей світоглядний, релігійно-моральний зрушення дозволив подолати традиційну інерційність у мотивації праці у людини, століттями що віддає перевагу працювати не більше, ніж це потрібно для задоволення повсякденних потреб нормального життя, для «прожитку» або «гідного змісту».
Це призводить до формування не тільки нового ставлення до праці, але й нового економічного людини, у якої авантюрний виграш поступається місцем гарантованого прибутку. У «гомоекономікус» раціоналізовані вся життя, не тільки виробнича, а і побутова. Час для нього – не тільки гроші, але і служіння (Богу). Раціоналізм і аскетизм зливаються воєдино. Таким чином, на думку М. Вебера, творцями продуктивного капіталізму були не тільки раціональні постійне підприємство, бухгалтерія, техніка, право, але і раціональний спосіб мислення, раціоналізірованія способу життя, її принципова активізація.
Раціональне мислення є «лінійним», воно принципово відрізняється від «кругового». Характерні для лінійного мислення широта задуму і телеологизм мають своїм джерелом релігійну ідеологію іудаїзму (майбутній прихід месії), тоді як у язичницьких народів очевидніша орієнтація на минуле (міф про золотий вік).
Нарешті, М. Вебер говорить про такі елементи «господарського духу епохи», як цілі, цінності, традиції, організація праці, сплавлених в так звану господарську психологію (наприклад, наявність або відсутність «почуття господаря»).
Таким чином, класичний капіталізм зумів приборкати ірраціональне, існуюче завжди прагнення до наживи, провести його раціоналізацію («цивілізацію») на основі трудового збагачення через подолання принципу прожитку, через обмін, облік, зорієнтувати працю на товарний ринок, відокремити економічну діяльність від домашнього господарства.
Не менш цікавий аналіз економічної культури Нового часу, даний німецьким вченим В. Зомбартом (1863-1941), який проаналізував у роботі «Буржуа» історію духовного розвитку сучасної економічної людини. Він говорив про господарському дусі як сукупності душевних властивостей людини, її інтелекту, характеру, які проявляються в господарських устремліннях капіталізму. Для нього властиво єдність так званого підприємницького духу, носіями якого є «завойовники», «організатори», «торговці», і духу міщанського, головними чеснотами якого є хазяйновитість, ділова мораль, звітність.
Для сказаного є і більш глибокі філософські передумови. Економіка Античності й Середньовіччя існувала в умовах домінування онтологизировать буття, його абсолютності, чи не була самодостатньою. Перший удар по цій ідеології завдав лібералізм, що поклав початок руйнування традиційної онтологічної проблематики ідеологією повинності, домінування суб’єкта, людської активності. Розум починає розглядатися як свого роду внутрішня діяльність людини, що не вкорінена в бутті, а лише спрямована на нього. У кінцевому рахунку це народжує заперечення буття як такого, яке визначається поняттям «онтологічний нігілізм».
Відмова від буттєвого онтологизма, від абсолюту веде до орієнтації на людську діяльність. Місце «набуття» (Бога, Абсолюту) займає «винахід», переконання в безмежних творчих можливостях людини перетворювати світ. Результатом затвердження онтологічного нігілізму є ідеологія споживання, культ артефакту, суєтна спрага матеріальних благ, успіху життя «тут і зараз». Міцніє переконання, що людина може сама вивищувати себе через практичну діяльність, через розвиток матеріальних потреб, які стають провідними. З’являється свого роду захват від можливостей матеріального прогресу. Пристрасть до наживи виривається з протестантської форми, знаходить самодостатність, стає базовою цінністю економічної культури поряд з «достіжітельних» соціоекономічного поведінки. У ньому мета – успіх – явно домінує над засобами, що можна розглядати як свого роду культурну «аномію» (Р. Мертон).
Вона розвивається і виражається в економічній культурі «підприємництва» як виду господарської діяльності, що знаходить своє органічний розвиток в ринковій економіці. Його культурний зміст полягає в розумній реалізації творчого потенціалу людини, в його самоствердженні як соціально активного і суспільно значимого суб’єкта: підприємництво змінює не тільки економічні та соціальні реалії, але і самої людини, виступає потужним чинником його розвитку. У цьому сенсі підприємницька діяльність є процес творчої самореалізації особистості в економіці, в результаті якого вона отримує прибуток за рахунок нових форм господарювання, більш досконалих технологій, товарів і послуг.
Підприємницький дух висловлює розбіжність потреб, очікувань людей з конкретним станом економічної практики. Світоглядною основою підприємництва є вічна незадоволеність наявним характером виробництва, раціональний пошук більш продуктивних рішень: credo підприємництва – жага змін (інноваційна культура). Будь-яка зміна складається ніби з двох частин – відмови від минулого і впровадження нового досвіду. Для досягнення успіху в підприємництві важливо дбайливо і критично ставитися до минулого досвіду. Разом з тим відмова від традицій можна розглядати як одну з найважливіших традицій підприємництва. Однак важливо і відчувати, які зміни є достатніми (це почуття знаменитий англійський економіст Дж. Кейнс назвав «твариною духом» підприємництва).
Підприємництво – це сміливість, помножена на розум і націлена на зміну стереотипів економічної діяльності. Підприємці схильні бачити світ у новому світлі, не приймати як дане, постійно переосмислювати його аксіоми. (Відома думка лорда Керзона говорить, що «самовпевненість є єдиним секретом успіху».) Саме новаторський дух підприємництва здатний бути двигуном не лише економічного, але й соціокультурного прогресу людства, що так яскраво проявилося в культурі Просвітництва.
Контрольні питання
1. Модернізація – оновлення культури або руйнування її традицій?
2. Що означає вираз «знання – сила»?
3. «Просвещение» кого – всього народу або еліти?
4. Розум – здатність або предмет виховання?
5. Історичний прогрес – Божа воля чи соціальний проект?
6. Наука «розумова» і наука «досвідчена» – в чому відмінність?
7. Чи достатньо підстав для твердження позиції європоцентризму?

Посилання на основну публікацію