Культурні традиції

Традиції являють собою – комплекс уявлень, звичаїв, звичок і навичок практичної діяльності, переданих від покоління до покоління і виступаючих регулятором поведінки.

З Нового часу традиції розуміються на основі історичного підходу.

В епоху Просвітництва навколо поняття «традиції» розгорнулися активні дискусії, пов’язані з проблемою соціально-політичного визволення людей третього стану. До початку XIX ст. в європейській культурі закріпилося ставлення до традиції як до явища, що виконує універсальну історичну роль; І. Г. Гердер вважав традицію головною рушійною силою історії, але при цьому зазначав, що вона присипляє індивідуальну ініціативу і критичне мислення.

Нарешті, у XX ст. соціально-філософський дискурс, намагаючись осмислити цей концепт, спровокував конституювання деяких концептуальних підходів до розуміння сутності та соціальної значущості традиції.

Підходи можна класифікувати за спрямованістю. Можна виділити групу підходів, умовно позначивши їх – модернізм і прогресизм, до якої увійдуть концепції традиції як відступаючої під натиском нового, т. Е. Традиція – приречене й історично відносне.

М. Вебер вперше протиставив на концептуальному рівні традиційний і раціональний способи соціальної організації. Традиція і раціональність, на його думку, являють собою два полюси, напруженість між якими і визначає спрямованість соціальної динаміки. Традиційне суспільство виступає типом соціальної організації, кардинально відрізняється від сучасного суспільства, в якому зміни уповільнені або відсутні взагалі; крім того, для традиційного суспільства характерно прагнення повністю підпорядкувати особисту інтелектуальну і соціальну ініціативу авторитету традиції.

На підставі такого подання чітко видно зв’язок між традицією і стереотипом. Проходження традиції передбачає проходження стереотипам соціального та індивідуального поведінки, жорстке домінування стереотипу над індивідуальним волевиявленням. Соціальний стереотип становить механізм реалізації традиції. Е. С. Маркарян визначає традицію як «виражений у соціально організованих стереотипах груповий досвід, який шляхом просторово-часової трансмісії акумулюється і відтворюється в різних людських колективах».

Основною проблемою, пов’язаною з традицією, в такому випадку стає не тільки співвідношення досвіду (вираженого стереотипами) та інновацій, а й природа цих інновацій.

Культурна картина світу. Все багатство буття тієї чи іншої культури формує певний спосіб усвідомлення світу і буття в ньому. Наслідок цього своєрідного сприйняття світу людиною і являє собою культурну картину світу, яка включає в себе систему образів, уявлень, знань про устрій світу і місце людини в ньому. Поняття «культурна картина світу» може вживатися в широкому і вузькому сенсі слова, оскільки не всі відчуття підлягають раціональному контролю і є усвідомленими.

Говорячи про вузькому розумінні категорії «культурна картина світу», слід включити в неї первинні інтуїції, національні архетипи, образний лад, способи сприйняття часу і простору, позанаукові знання.

Коли поняття «культурна картина світу» трактується в широкому сенсі, крім названих елементів в нього включають наукові знання.

Культурна картина будується з позицій значущості світу для живе в ньому людини. Але ці уявлення можуть знайти своє місце в світопорядку суспільного життя, бути реалізованими суб’єктом у процесі здійснення людських задумів.

Людське буття не можна зводити лише до здатності раціонально прагнути до тих чи іншим цілям, оскільки буттєвий пласт людської діяльності полягає не тільки у наділеного виробляти кінцеве, а й розуміти сукупність, спрямовуватися до горизонту загальності людського існування.

Тематично ясні, осмислені й очевидні змісту артефактів і неусвідомлених значень і особистісних смислів в синтезі з дослідами, переживаннями, мотивами, оцінками формують культурну картину світу. У зв’язку з цим можна виділити наукову, естетичну, релігійну, етичну, правову та інші подібні картини світу.

Мова, мислення і культура взаємопов’язані і складають єдине ціле, що складається з трьох компонентів, жоден з яких не може функціонувати без двох інших. Всі разом вони співвідносяться з реальним, оточуючим людини світом, який представлений в трьох формах:

1) реальна картина світу,

2) культурна (або понятійна) картина світу,

3) мовна картина світу.

Реальна картина світу – це об’єктивна внечеловеческая даність, це світ, що оточує людини.

Культурна (понятійна) картина світу – це відображення реальної картини світу через призму понять, сформованих на основі уявлень людини, отриманих за допомогою органів почуттів і пройшли через його свідомість, як колективне, так і індивідуальне.

Культурна картина світу специфічна і різниться у різних народів, що обумовлено географічними, кліматичними і природними умовами проживання, історією, соціальним устроєм, віруваннями, традиціями, способом життя і т. П.

Посилання на основну публікацію