Розквіт мистецтв в епоху Відродження

Відродження (Ренесанс) – період в культурному і ідейному розвитку країн Західної та Це-нт-ральной Європи (в Італії – XIV – XVI ст., В інших країнах – кінець XV – поч. XVII ст.), Перехідний від середньовічної культури до культури нового часу. Відмінні риси культури Відродження: світський антиклерикальний характер, гуманістичний світогляд, звернення до культурної спадщини античності, його «відродження».

Відродження виникло і найяскравіше проявилося в Італії вже на рубежі XIII – XIV ст. його провісниками виступили поет Данте, художник Джотто та ін. Творчість діячів Відродження перейнято вірою в безмежні можливості людини, її волі і розуму, запереченням католицької схоластики й аскетизму. Пафос затвердження ідеалу гармонійної, розкріпаченої творчої особистості, краси і гармонії дійсності, звернення до людини як до вищої початку буття, відчуття лад ної закономірності світобудови надають мистецтву Відродження більшу значущість, величчя.

Філософські переконання епохи Відродження характеризувалися утвердженням незалежності як людської особистості, так і державно-політичних форм у всьому їх різноманітті (Марсіліо Фічіно, Дж. Піко делла Мірандола).

Однією з відмінних рис епохи Відродження була поява наук. Цьому сприяли практичні потреби суспільства.

Література епохи Відродження базується на основних філософських поняттях конкретного народу. Найголовніша риса художніх творів в тому, що читачеві важко, часом неможливо розділити книги на філософські та розважальні. Література Відродження внесла до скарбниці світового мистецтва пам’ятники невиліковним етичної та естетичної цінності. У різних літературних жанрах і індивідуальних формах знайшли втілення ідеї Відродження. Назвемо лише деякі з них: драми Шекспіра, роман Сервантеса «Дон Кіхот», сонети Петраркі-, новели Бокаччо, героїчна поема Аріосто, фі • лософскій гротеск в трактаті Еразма Роттердамського «Похвала глупоті», есе Монтеня і ін.

Безпосередньо з літературою був пов’язаний театр. Епоха Відродження повернула європейській культурі Велику античну драматургію – комедії Арістофана, Теренція, Плавта. Театр поступово набуває професійні навички. Виникає придворний, аристократичний театр. З’являються нові жанри – балет, пастораль. Найвищим прикладом вираження ідей Відродження є Англійська театр.

В епоху Відродження починається процес відділення художніх цінностей від релігійно-етичних, формується сучасне уявлення про мистецтво. Живописець і художник стають філософами, що було неможливо ні в давні, ні в середні віки.

Художники Відродження не тільки спостерігали і відтворювали натуру, вони вивчали її і встановлювали закономірності. Мистецтво прагнуло до такого бачення, яке охоплює весь простір в цілому.

Італійська культура на рубежі XIII – XIV ст. переживає блискучий зліт. Його пов’язують з творчістю художника Джотто ді Бондоне. Всі мальовничі його твори ( «Оплакування Христа», «Взяття під варту») є своєрідними підручниками для художників. Особливо виділяється його фреска «Поцілунок Іуди».

Послідовником Джотто був Паоло Уччелло. Біля витоків скульптури цього періоду стояв в Італії Ніколо Пізано.

Архітектура Предвозрождения характеризується поширенням готики до одночасно зародженням принципів, що випереджають Відродження (собор в Сієні, собор в Орвієто).

На початку XV ст. в мистецтві Італії відбуваються рішучі зміни, пов’язані з остаточною перемогою ренессанского світогляду. Найбільш яскраво нові явища набрали діяльності майстрів Флоренції. Традиції окремих художніх центрів призвели до формування своєрідних художніх шкіл.

Особливо інтенсивно в кінці XIV – поч. XV ст. розвивається архітектура. Видатним архітектором був Філіпа Брунеллески. Своєю творчістю він формує стиль, який притаманний усьому Ренесансу. Його учнем був Микелоццо та Бартоломео.

Однією з відомих постатей раннього Відродження є Леон Баттіста Альберті.

Період раннього Відродження визначається бурхливим розвитком пластики, яка набуває певну незалежність від архітектури. Об’єктом уваги скульпторів є конкретні особи, що проявилося в бурхливому розвитку жанру портрета, створення величних кінних пам’ятників.

Справжнім засновником школи італійського живопису вважають Мазаччо. Його основні роботи – «Мадонна з немовлям і ангелами», «Розп’яття», «Трійця», «Страшний суд», «Вигнання з раю».

Якщо Мазаччо визначив кардинальні зміни в монументального живопису, то аналогічна роль в станкового належить С. Ботічеллі ( «Народження Венери», «Весна»). Величезний внесок в живопис раннього Відродження внесли А. Монтень, П’єро делла Франческа і ін.

В кінці XV – поч. XVI ст. в мистецтві Італії спостерігаються нові риси, які свідчать про початок етапу Високого Відродження. Але культура цього періоду не рівномірна і не рівна.

З XVI ст. центрами художнього життя стають, крім Флоренції, Рим і Венеція.

Найбільш значні досягнення в галузі архітектури пов’язані з Римом. Тут в XVI в. розгортається грандіозне будівництво папської резиденції – Ватикану.

Одним із засновників традицій в архітектурі Високого Відродження є Донато Д’Анджело Браманте. Головне творіння архітектора – проект собору Святого Петра в Римі – найвища створення епохи Відродження, яскраве вираження прогресивних, гуманістичних поглядів в архітектурі.

Високе Відродження дало світу геніального живописця, архітектора, скульптора, інженера, вченого Леонардо да Вінчі. Найбільше твір його – «Таємна вечеря», «Джоконда».

Титан Високого Відродження був також Мікеланджело Буоанарроті. Його найвідоміші роботи – скульптура «Давид», «Битва кентаврів», фреска «Страшний суд» і ін.

Мистецтво Італії неможливо уявити без творчості Рафаеля Санті. Вищим проявом генія Рафаеля вважається «Сикстинська мадонна».

Трохи осторонь стоїть мистецтво Відродження у Венеції, але воно від цього не стає менш привабливим для нас. Провідна роль в мистецтві Венеції епохи Відродження належить живопису. У формуванні його ренесансних рис велика заслуга належить сімейству художників Белліні. Найталановитішим з них був Джован-ні Белліні. Його найвідоміша робота – «Мадонна».

22

Родоначальником мистецтва Високого Відродження є Джордже да Кастельфранко, прозваний Джорджоне. Його відомі картини – «Юдіф’», «Гроза», «Три філософи» і ін.

Свого розквіту мистецтво Венеції досягло у творчості Тиціана. У його роботах остаточно втілилися своєрідні риси Венеціанської школи живопису ( «Венера Урбинская», «Спляча Венера», «Любов земна і неземна» і ін.).

Пізніше Відродження в Венеції пов’язано з іменами Паоло Кальврі ( «Шлюб в Кані»), Тінторетто ( «Зняття з хреста»).

Основами музичних творів епохи Ренесансу були поетичні, літературні твори даного періоду відрізнялися великий співучістю, пісенністю. Основними музичними жанрами були мадригал, балада, качча. Отримує розвиток інструментальна музика. В цілому музика в епоху Відродження стає більш різноманітною і гармонійною.

Північне Відродження – це культура XV – XVI ст. в країнах, які перебували на північ від Італії. Це Нідерланди, Німеччина, Франція. Північний Ренесанс запізнюється по відношенню до італійського на ціле сторіччя і починається тоді, коли італійський вступає вже в вищу стадію свого розвитку. Художники північного Відродження спиралися на такі риси готичного мистецтва, як інтерес до внутрішнього світу людини, почуття взаємозв’язку людини і світу, увага до реальної середовищі, що оточує людину.

Нові явища, які з’явилися в культурі Нідерландів, нерівномірно проявилися в різних видах мистецтва. XV ст. називають «золотим століттям» нідерландського живопису. Художники відчували значущість всього, що їх оточувало. Але вони не піднімали образ людини, як італійці.

Величезний вплив на творчість художника зробило релігійна свідомість, панівне в суспільстві.

Яскравими представниками культури Відродження були братися Губерт і Ян ван Ейкі. В їх живопису є специфічні риси, властиві для всього нідерландського Ренесансу: вони передають світ з незвичайною ретельністю і подробицею.

З численних робіт Яна ван Ейка ​​найбільш відома «Мадонна канцлера РОЛЕН». Він також успішно займався портретом «(Людина з гвоздикою»).

На рубежі XV – XVI ст. працює один з найбільш самобутніх художників – Ієронім Босх. Його творчість відрізняється своєрідним, суб’єктивним світовідчуттям.

Вершиною нідерландського Ренесансу була творчість Пітера Брейгеля Старшого. З його ім’ям пов’язане остаточне оформлення пейзажу в нідерландському живописі як самостійний жанр. Одна з відомих його робіт – картина «Падіння Ікара». Крім цього, «Дитячі забави», «Мисливці на снігу», «Вифлеємське побиття немовлят».

Культура німецьких міст XV в. також залишалася середньовічної. У ній виявляли всі характерні риси пізньої готики: з одного боку, криза і згасання великого стилю, а з іншого-безпосередньо з цього ж стилю виростає проторенесанський початок.

Архітектура як і раніше була готичної, але її вигляд ставав більш зовнішнім. Живопис і скульптура поступово віддалялися від архітектури. Майже зовсім зникли фрески. Головними місцями застосування образотворчого мистецтва стали надгробки і вівтарі.

Поява гуманістичних рис у Німеччині спостерігається значно пізніше, ніж в Італії (на кордоні XV – XVI ст.). Німецьке Відродження не знало такого взаємопов’язаного розвитку архітектури, скульптури, живопису, як італійське.

Проторенессанс Німеччини пов’язують з ім’ям Гільмана Рімншнейдера – скульптора, різьбяра по дереву. Його роботи – дерев’яні скульптури вівтаря «Святий крові», кам’яні статуї Адама і Єви і ін. В цей час також працювали скульптори П. Фішер, А. Крафт, Ф. Штосі.

Найяскравішою зіркою німецького мистецтва XV в. був Альбрехт Дюрер – живописець, гравер. Він залишив після себе більше 80 станкових творів, близько 200 гравюр, більше 1000 малюнків, скульптурні зображення. Головним твором художника раннього періоду є серія гравюр на дереві «Апокаліпсис». Пізніше з’явилися його гравюри «Вершник, диявол і смерть», «Святий Ієронім», «Меланхолія». Діяльність Дюрера сформувала найважливіші напрямки розвитку німецького Ренесансу.

Сучасниками Дюрера були Матіас Грюн-вальд ( «Голгофа», Ганс Гольбейн Молодший (серія гравюр «Образи смерті»). Відомим художником Відродження був Лукас Кранах Старший. У своїх роботах «Розп’яття», «Відпочинок по дорозі в Єгипет», «Венера і Амур », в витягнутих формах і фігурах деяких портретів, в самій мальовничій манері видно риси занепаду, що передрікають близький кінець епосі німецького Відродження.

В- абсолютистської Франції внутрішньополітичні події наклали певний відбиток на мистецтво. У ньому рано з’явився відтінок «Придворов-ності». Найбільше він позначився в образотворчому мистецтві.

В цілому французьке мистецтво було витончено-спокійним. Першим великим художником французького Відродження був Жан Фуке. До найбільш відомих його робіт відноситься диптих «Етьєн Шевальє і святий Стефані» і «Богоматір з немовлям». До XVI ст. світський вигляд набуває архітектура. Одні за іншими зводяться ошатні палаци і замки (Шамбор на березі Луари). У XVI ст. починає працювати архітектор П’єр Леско. Разом зі скульптором Жаном Гужоном він будує палац Лувр, де нині розташовується всесвітньо відомий музей.

XVI ст. – час інтенсивного розвитку образотворчого мистецтва. Особливо популярними ста ють скульптурні портрети, зображення героїв античних міфів. Провідним жанром був портрет. Найбільш помітними художниками були батько і син – Жан Клуе і Франсуа Клуе (портрет Генріха Наваррс-кого, Катерини Медичі, портрет поета Ронсара і ін.).

Досягнення в скульптурі Франції XVI ст. пов’язані з діяльністю Жака Гужона ( «Фонтан Німф»), Жермена Пилона (надгробки Генріха II, зображення «Діани», ряд портретних бюстів).

Отже, Відродження відкрило собою еру абсолютно нову людину в історії європейської цивілізації. Це знайшло відображення у всіх сферах життя. Ідеї ​​Відродження сприяли руйнуванню феодально-релігійних уявлень і багато в чому об’єктивно відповідали потребам зародження буржуазного суспільства.

Мистецтво в епоху Відродження досягло свого найвищого розквіту.

ПОДІЛИТИСЯ: