У 1905 році в Німеччині, яка на рубежі століть, слідом за Францією, стала важливим центром модерністської культури, почалося формування однієї з найбільш складних і багатогранних течій авангардного мистецтва 20-го століття – експресіонізму.
Термін «експресіонізм» (від лат. expressio – вираз) належить філософу-ідеалістц Вільгельму Воррінгеру.
Мистецтво експресіонізму – це, насамперед, пошуки візуального вираження сокровенного духовного початку:
- явищ;
- об’єктів;
- предметів.
Творчість експресіоністів пройнята відчуттям жорстокості середовища і співчуттям до людини, яка приречена на існування в цьому середовищі. Тут виникає новий модус співвідношення мистецтва і реальності.
Живопис не просто відтворює реальність або судить про неї, а швидше рефлекторно висловлюється на страшнувату дійсність сум’яттям художніх почуттів. Вміст утворює не стільки драма життя, скільки драма естетичних пристрастей, в якій свої трагічні ролі виконують:
- різкі і суворі фарби;
- незграбні і ламані лінії.
В графіці – контрасти білих і чорних плям.
Художні прийоми, характерні для експресіонізму:
- відмова від ілюзорного простору;
- прагнення до площинного трактування предметів;
- деформація предметів;
- любов до барвистих дисонансів;
- особливий колорит, який містить у собі апокаліптичний драматизм.
Улюблені тони:
- червоний;
- чорний;
- густо-зелений;
- коричневий.
Історія експресіонізму почалася в 1905 році, коли чотири студента Вищої технічної школи Дрездена – Ернст Людвіг Кірхнер, Еріх Хеккель, Карл Шмідт-Ротлуф і Фріц Блейк – об’єдналися у спільній майстерні, знявши приміщення колишньої м’ясної лавки.
У творчому маніфесті вони заявили свою мету:
- оновлення німецького мистецтва;
- звільнити від мертвих традицій;
- безпосередньо і щиро передавати те, що спонукає до творчості.
Назва «Міст» вибрав Карл Шмідт-Ротлуф, щоб підкреслити спрямованість мистецтва в майбутнє. Естетиці югендстилю і академічного живопису засновники групи «Міст» протиставили нарочите «варварство» грубуватих форм і напружено-контрастний колірний лад своїх картин.
Переживши та переосмисливши досвід, пройдений попередниками, художники групи «Міст» досягли граничної інтенсивності звучання кольору, його повної самостійної виразності, звільнивши його від функції опису натури, змусили працювати на емоційне забарвлення твору.
Посилення колористичної активності живопису тягло за собою і зміну пластичної і композиційної мови.
Форма передавалася не світлотіньовим опрацюванням, а вгадувалася в обрисах колірних площин, окреслених гострими контурами додаткових кольорів, які нарочито деформувалися під шаленством кисті, яка породжувала стихію мазків.
Експресіонізм вражав сучасників оголеністю почуттів.
Яскраві і динамічні картини художників групи «Міст» висувалися як сутність, як підсумок гострих суб’єктивних переживань і відчуттів художника. Експресіоністи жили і працювали немов у передчутті неминучої катастрофи, що накладало на їхню творчість відбиток нервозності і трагізму.
Об’єднання «Міст» проіснувало до 1912 року.
В цьому році його учасники переїхали до Берліна і почали працювати самостійно. Однак задане ними творче напруження і приклад духовної борні назавжди змінив мистецтво Німеччини.