Зростання впливу соціалістичних партій і профспілок

Незважаючи на стабілізацію суспільства, соціальні конфлікти не пішли в минуле. Коли їх розмах серйозно погрожував інтересам правлячих груп, формальні демократичні норми порушувалися. Так, в США в 1920 р по спровокованого звинуваченням у вбивстві було заарештовано двох робочих активіста – Ніколо Сакко і Бартоломео Ванцетті. Суд не зміг довести їх провину, але присяжні, керуючись своїми політичними і націоналістичними поглядами (обвинувачені були анархістами, вихідцями з Італії), винесли обвинувальний вирок. На захист активістів виступали робочі самих різних поглядів у всьому світі. Але в США вплив робочих організацій виявилося недостатнім. Незважаючи на виступи протесту, в 1927 р Сакко і Ванцетті були страчені.
У 1925 р у Великобританії за наполяганням члена консервативної партії міністра фінансів Вінстона Черчілля був прийнятий бюджет, значно зменшував дотації (державну допомогу) вугільної галузі. Власники шахт, які тепер були змушені економити, оголосили про зниження зарплати, збільшення робочого дня, закриття нерентабельних (не окупаються себе) підприємств та звільнення гірників. У відповідь профспілки Великобританії в травні 1926 оголосили загальний страйк.

Проти робітників була кинута поліція. Почалися зіткнення. Економіка країни була паралізована. Англія опинилася на межі революції. Але більшість британців були проти насильницьких методів боротьби за соціальні права. Профспілки оголосили про закінчення загального страйку, і тільки шахтарі продовжували страйкувати аж до 1927 року, але так і не домоглися поступок від капіталістів. На виборах 1929 консерватори зазнали поразки – більшість виборців проголосували за лейбористську (трудову) партію, що спиралася на профспілки і виступала з позицій соціал-демократії.
Залучення в політичне життя робітників дозволило соціал-демократам домогтися перших успіхів у боротьбі за владу і реформуванні капіталістичного суспільства. У 1920-х рр. соціалісти приходили до влади в Швеції, Данії, Великобританії, у Франції, в Австралії, Чилі та інших країнах. Політики, які представляли робітничий рух, були ще недосвідчені, утриматися при владі протягом тривалого часу їм не вдавалося. Вони проводили політику соціального партнерства, домагаючись компромісу між профспілками і підприємцями. Але проголошена ними завдання регулювання капіталістичного виробництва поки не була вирішена.

Посилання на основну публікацію