Зовнішня політика СРСР в 1929-1933 рр.

Зовнішня політика. У 1929-1933 рр. вибухнула світова економічна криза. У капіталістичних країнах йшов пошук нових шляхів розвитку. На початку 1920-х років в Італії влада захопила фашистська партія на чолі з Муссоліні, поєднувала ідеї крайнього націоналізму і расової переваги з соціальною демагогією і елементами соціалізму. У грудні 1933 р націонал-соціалістська (фашистська) партія на чолі з А. Гітлером прийшла до влади в Німеччині. Цьому сприяла політика Комінтерну. У 1928 р VI конгрес Комінтерну з ініціативи Сталіна визнав соціал-демократію «найнебезпечнішим ворогом робітничого руху» і зажадав відмови компартій від усякого співпраці з нею. Інші капіталістичні країни вийшли з кризи за допомогою реформ і розширення заходів щодо соціального захисту трудящих верств («новий курс» Ф. Рузвельта в США; розширення прав трудящих в Англії, Франції та інших країнах).
Одночасно змінилося геополітичне положення СРСР. У 1920-і рр. радянське керівництво бачило головну загрозу в Англії, Франції, зміцнюючи військово-політичні відносини з Німеччиною. Тепер головна загроза в Європі виходила від Німеччини, яка не приховувала своїх загарбницьких устремлінь. У 1933 р Німеччина вийшла з Ліги Націй. У березні 1935 в Німеччині в Порушуючи Версальський договір була введена загальна військова повинність, почалося відкрите створення військової авіації. У 1935 р Гітлер ввів війська до Рейнську зону. Найважливішими партнерами Німеччини стали Японія та Італія. У 1931 р Японія захопила Північно-Східний Китай, створивши там маріонеткову державу Маньчжоу-Го. У 1937 р Японія почала завоювання Центрального Китаю. Італія в 1935-1936 рр. захопила Ефіопію. Німеччина і Японія в листопаді 1936 р підписали так званий «Антікомін-Тернівська пакт», спрямований проти СРСР. Пізніше до цього пакту приєдналися Італія та Угорщина. У липні 1936 – березні 1939 рр. йшла громадянська війна в Іспанії. Проти республіканського уряду, який переміг на виборах, виступили «фалангісти» на чолі з генералом Франко. Його заколот підтримали Італія та Німеччина. Допомога Іспанській республіці надавали антифашистські сили. З посланців багатьох країн були створені інтернаціональні бригади. У березні 1938 року Німеччина приєднала Австрію.
У цих умовах керівництво СРСР вело подвійну політику. З одного боку, воно виступало за обмеження зростання озброєнь, прагнуло зупинити експансію німецького фашизму, надавало допомогу жертвам агресії (Китаю, Ефіопії, Іспанії). У 1934 р СРСР вступив у Лігу Націй, в 1935 р підписав договори про взаємну допомогу з Францією і Чехословаччиною.
Покращились радянсько-англійські відносини. У 1933 були відновлені дипломатичні відносини з США. Влітку 1935 VII конгрес Комінтерну з урахуванням нової ситуації оголосив головною небезпекою фашизм і запропонував своїм прихильникам проводити політику Народного фронту – політику відсічі фашизму, розширення соціальних прав трудящих. СРСР постачав до Іспанії озброєння, а також направив туди близько трьох тисяч льотчиків, танкістів, моряків і військових радників.
Разом з тим сталінське керівництво, рахуючи неминучим зіткнення «світового капіталізму» з «першою країною соціалізму», тримаючи курс на підтримку світового революційного руху, не відмовлялося фактично від втручання у внутрішні справи інших країн, не робило серйозних відмінностей між фашистськими режимами і демократичними урядами капіталістичних держав. Зберігалася прагнення Сталіна перетворити Комінтерн в надцентралізовану світову партію, узгоджуються всі свої дії з «вождем». Зокрема, в Іспанії радянські спецслужби продовжували боротьбу з «троцькістами», анархістами, втручаючись у внутрішні справи країни. Багато з перебували в СРСР діячів нелегальних комуністичних партій були знищені в 1937-1938 рр.
Все це обумовлювало недовіра до СРСР з боку західних держав.
У свою чергу Англія, Франція і США, переслідуючи свої власні інтереси, нерідко прикривали миролюбними фразами турботу про збереження колоніальних імперій, прагнення до нових захоплень, бажання направити німецьку агресію на схід, проти СРСР. Прикладом закулісних угод стало Мюнхенська угода (вересень 1938), за яким Англія, Франція, Італія та Німеччина в відсутність Чехословаччини домовилися про передачу Німеччини західних земель Чехословаччини, так званої «Судетської області». Шляхом поступок Гітлеру Англія й Франція прагнули залишитися осторонь від насувається війни. Уряд Чехословаччини, опасавшееся Сталіна не менше, ніж Гітлера, відкинуло пропоновану радянську допомогу і ухвалило рішення Мюнхенській конференції.
Таким чином, в 1930-і роки, напередодні Другої світової війни в Радянському Союзі відбулися величезні політичні, економічні та культурні зміни. Успішно перемігши своїх конкурентів, І.В. Сталін зміцнив одноосібну владу в більшовицької партії і в державі.
Багатомільйонні репресії не були самоціллю. З їх допомогою сталінське керівництво зуміло побудувати тоталітарну державу, захопивши монополію не тільки на матеріальні, а й на духовні цінності свого народу. На шкоду народному добробуту в Радянському Союзі був створений суспільний лад, формально називався соціалістичним, але на ділі мав з соціалізмом мало спільного. Це була держава, що знаходилося на ступені раннеіндустріального способу виробництва. Його політика, економіка та ідеологія були спрямовані до здійснення будь-яку ціну майбутньої перемоги над світовим капіталом.

Посилання на основну публікацію