Зовнішня політика Медведєва

Зовнішня політика Медведєва будувалася на підставі принципів, закладених ще в Мюнхенської промови Путіна. У міжнародних відносинах Дмитро Медведєв виділив п’ять наступних напрямків:

 

Визнання норм міжнародного права як основних. Результатом цього напрямку стало підписання безлічі міжнародних договорів, угод, а також підтримка діяльності таких всесвітніх організацій, як Рада Безпеки ООН і ОБСЄ.

Відхід від «монополярного» світового устрою до «багатополярного». В рамках цього принципу 16 червня 2009 року відбулася повноцінна зустріч країн БРІК (Бразилії, Росії, Індії, Китаю та ПАР), після чого такі саміти стали регулярними.

Відкритість зовнішньої політики, недопущення ні конфронтації з іншими державами, ні самоізоляції Російської Федерації у разі розбіжності інтересів.

Забезпечення захисту інтересів всіх громадян РФ, які перебувають за кордоном, а також громадян інших держав, росіян за національністю. Найяскравішим проявом цього принципу став конфлікт з Грузією в 2008 році, а також повернення Криму до Росії (але вже під час повторного президентства Володимира Путіна – в 2014 році).

Захист і просування інтересів Російської Федерації в дружніх державах.

На практиці, всі ці тези почали реалізовуватися вже через місяць після інавгурації Медведєва. Наприклад, 17 червня 2008 року був підписаний Закон про безвізовий режим для громадян колишнього СРСР при перетині російсько-естонської і російсько-латвійської кордонів.

 

Конфлікт в Південній Осетії.

 

У серпні 2008 року до проблеми економічної кризи всередині країни додалася нова проблема на Кавказі – на цей раз з Грузією, яка почала гнобити регіони, які побажали стати самостійними. Йдеться про Абхазію і, в особливості, про Південної Осетії. В обох цих регіонах переважало російське (або проросійськи налаштоване) населення.

 

В ніч з 7 на 8 серпня грузинські війська почали обстріл столиці Південної Осетії – Цхінвалі. Ця війна, що почалася по суті 8 серпня (в народі – події 08.08.08.), тривала всього п’ять днів. Російські війська вступили на територію Південної Осетії в той же день, а 9 серпня до них приєдналася і армія сусідньої Абхазії. Грузинські військові були витіснені з Осетії, однак жертвами грузинського нападу стало близько 1 400 осетинців. В ході конфлікту також загинуло близько 70 російських військових, 160 – осетинських і один – абхазький. Грузія втратила 412 своїх солдатів загиблими, і в три рази більше – пораненими.

 

Міжнародне співтовариство моментально засудила дії Росії, незважаючи на те, що Грузія першою нанесла удар, формально порушивши міжнародне право, причому він був спрямований на російських миротворців. Також при цьому ударі постраждало безліч мирних жителів Цхінвала.

 

На даний момент, незважаючи на часткове міжнародне визнання, Південна Осетія, як держава, спокійно і стабільно розвивається у тісному економічному, політичному і культурному взаємодії з Росією, Абхазією та деякими іншими країнами.

 

Такі ж тісні дипломатичні відносини Росія встановила і з Абхазією, таким же частково визнаною державою.

 

 

 

Деяким недоглядом з боку Медведєва у зовнішній політиці стала недостатня твердість при вирішенні газового конфлікту з Україною (з-за чого частина населення цієї країни повернула свої голови на захід), а також при захисті своїх інтересів у Сирії, Лівії та Ірані, де Сполучені Штати Америки виявилися спритнішим і встигли принести» в ці країни свою «демократію» (за допомогою традиційних уже державних переворотів і конфронтації спочатку законного уряду з усім іншим світом).

 

У той же час Медведєву вдалося досягти взаєморозуміння, і налагодити дипломатичні відносини з Венесуелою і Кубою (в Латинській Америці – під боком у США), що значно уповільнило процес розгортання американських ракет системи ПРО в Європі, так як це загрожувало розгортанням аналогічних тактичних комплексів в Карибському басейні з боку Росії. Ця політика Медведєва, безсумнівно, увінчалася успіхом.

 

7 травня 2008 року Президентом Російської Федерації знову став Володимир Володимирович Путін, а Дмитро Медведєв знову став прем’єром. Незважаючи на те, що кадрові перестановки не зазнали особливих змін, з цього моменту в Росії починається новий етап історичного розвитку (повернення Криму, конфлікт з Україною, війна в Донбасі, західні санкції та ситуація, близька до початку другої Холодної війни, а також різко зростаючим світовим рейтингом Російської Федерації і її Президента).

ПОДІЛИТИСЯ: